Татарбунарці широко відзначили День міста, міський голова Михайло Леонтійович Гусаренко був задоволений тим, що свято ще раз підтвердило прагнення людей зробити своє місто чистим, затишним. Не випадково до конкурсу на найкращий санітарний стан долучилися вже не лише власники приватних будинків, але й об'єднання співвласників багатоповерхівок, підприємці. А як заохочувальні призи переможцям видали чеки на придбання будівельних матеріалів. Багатоповерховий будинок «Затишок», який посів перше місце, використовує їх, наприклад, на відновлення водостічних труб. Принаймні так вирішив будинковий комітет. Його роботу, завдяки ініціативному голові Вірі Алексєєнко, визнано зразковою і гідною наслідування.
Звичайно, колись список заохочуваних був набагато щільнішим. У місті успішно працювали солідні будівельні організації – міжколгоспбуд, сільгосптехніка, «Дунайводбуд», сукняна фабрика. Функціонували шість дитячих дошкільних закладів. Серед них «Колосок», який був одним із найкращих в Україні дитсадком з плавальним басейном, величезною дзеркальною підлогою для занять балетом… Але ж і колгосп імені Татарбунарського повстання гримів тоді на всю країну, як і ім'я його голови Героя Соціалістичної Праці Василя Захаровича Тура.
– Той час за хвіст не схопиш, – образно висловилася секретар міської ради Лідія Чумаченко. – Ми тепер намагаємося по можливості відновити те, що було. Добре, що люди в Татарбунарах живуть дружно і легкі на підйом. Вони і депутатів таких, як вони, обрали.
– Отож роботу «Колоска» все-таки відновили, і ось-ось, до спільної радості дітей і дорослих, відкриють в ньому ще дві додаткові групи. А це означає, що і так вже невелика черга до дошкільного закладу зменшиться ще на 45 дітей.
Скоро на базі «Колоска» запрацює група щодо підготовки з такого раннього віку майбутніх майстрів спорту з шашок і шахів.
Загалом, розвитку спортивного руху в місті відводять дуже важливу роль. Можливо, позначається і любов Гусаренка до футболу? У кожному разі, міськрада утримує і керівника міської футбольної команди, і тренера футбольної – дитячої, за що дуже вдячні татарбунарці.
На щастя, дітей у місті з кожним роком народжується дедалі більше, зокрема у подружніх пар, які повертаються до рідних Татарбунар. Про те, що сьогодні немає жодного будинку, що стоїть пусткою, Михайло Леонтійович говорить з неприхованим задоволенням. Щоправда, багато приїжджих – колишні жителі тутешніх сіл, і це вже факт тривожний. Є над чим подумати сільським головам разом з керівниками базових сільгосппідприємств.
– Дайте людям роботу – і вони рідне село ніколи не залишать, – вважає Гусаренко і наводить у приклад Олександра Сивоконя – мешканця Татарбунар і керівника «Агросинтезу». Це господарство на крапельному зрошенні з використанням новітніх технологій вирощує овочі, постачаючи їх на переробку. В районі його вважають одним з найкращих, а його господар, до всього, ще й меценат, який безкорисливо допомагає своїм працівникам, церкві.
Міськрада у вирішенні всіх питань спирається на громаду. Зараз спільними зусиллями налагоджують централізоване забезпечення питною водою. Городяни знають, наскільки це дорога справа, і долучаються до неї самі: риють траншеї, закуповують шланги.
У планах – розширення мережі побутових підприємств. А то аптек багато, а з наданням побутових послуг – не густо. З метою їх покращення провадився в місті конкурс на найкраще побутове підприємство. Серед переможців було названо салон-перукарню «Німфа» Домни Дімоглової. І це теж свого роду стимул для всіх.
– Люди у нас дуже добрі – справжні патріоти свого міста, Вітчизни, – говорить Лідія Григорівна, коли ми були на виставці народної творчості. – Ну, хто краще за Валентину Туруту вишиває хрестом такі ікони? А різьблення по дереву Бориса Байлука – хіба це не витвір мистецтва? Отже, наше місто теж по-своєму унікальне. Головне – його люблять ті, хто в ньому живе. А любов – велика сила.
