(До 90-річчя об’єднання УНР і ЗУНР)
22 січня минає 90 років з дня видатної дати в історії України – проголошення Акта Соборності Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Для глибокого усвідомлення історичного значення цієї події потрібно проаналізувати оцінки провідних істориків, політичних діячів, письменників з приводу об’єднання українських земель в одній державі.
Найвидатніший український історик М.С. Грушевський у книзі «Хто такі українці і чого вони хочуть» писав про зародження ідеї об’єднання ще з часів занепаду Київської Русі. Зокрема, він зазначив: «Тим часом як Московщина далі жила спадщиною Київської держави, все більше розмішуючи її елементами фінськими, татарськими, монгольськими, – Західна Україна, в котрій з ХІІІ ст. зосередилось українське життя (курсив мій – авт.), виходить вповні в круг західноєвропейського життя». Ці слова Михайла Сергійовича Грушевського дають пояснення і до зовнішньополітичних орієнтацій громадян України на початку ХХІ століття.
Багатовікове перебування українських земель у складі різних імперій безперечно наклало відбиток на менталітет східних і західних українців. Але українська інтелектуальна еліта під гнітом російського самодержавства і австрійського цісаря плекала ідею об’єднання усіх українських земель.
У період Першої світової війни, коли російські війська окупували Західну Україну, провадилась політика, ворожа до української інтелігенції. На деякий час Відень став центром політичного життя українців Галичини. Саме там 5 червня 1915 року була організована Загальна Українська Рада, яка проголосила, що її політична мета – вільна Українська держава над Дніпром та окремий коронний край на всіх українських етнографічних територіях під Австрією. Але вже у жовтні 1917 року у Відні утворилася Українська військова організація, яка поставила собі за мету об’єднати Галичину з Наддніпрянською Україною. Як відомо, майже в цей же час, згідно з ІІІ Універсалом Центральної Ради, було проголошено створення Української Народної Республіки.
У період гетьманства П. Скоропадського потяг західних українців до Української держави у Подніпров’ї дещо ослаб, але, як писав учасник цих подій М. Гоцуляк: «Коли гетьман засновував Українську Академію Наук та два українських університети, довір’я до гетьмана зросло».
Героїчна боротьба західних українців за свою державність досягла свого апогею в жовтні-листопаді 1918 року. Уже 20 жовтня 1918 року на площі св. Юра відбулася політична маніфестація українців міста Львова, де було проголошено заснування Української держави. Але лише 1 листопада 1918 року українське військо зайняло Львів. Як відомо, в листопаді була визначена назва держави – Західно-Українська Народна Республіка.
З середини грудня 1918 року, коли на сході на зміну гетьманської держави приходить знову Українська Народна Республіка, активізується процес об’єднання двох державних утворень в одну державу.
Третього січня ЗУНР проголосила Акт Злуки (державного об’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою). А незабаром галицька делегація вирушила до Києва, де Директорія планувала провести Акт Злуки.
22 січня 1919 року, у Києві, на майдані біля Софійського собору, де зібралися десятки тисяч людей, духовенство, представники іноземних держав, розпочався святковий Акт Злуки. Західноукраїнську делегацію очолювали Л. Бачинський, Л. Цегельський, С. Вітвицький та інші. Саме Л. Цегельський зачитав грамоту-ухвалу ЗУНР від 3 січня 1919 року і передав її голові Директорії В. Винниченку. У відповідь член Директорії професор Ф. Швець зачитав «Універсал Директорії УНР», де говорилось: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України». А 23 січня на сесії Трудового конгресу народу України, де було понад 400 делегатів, що представляли всю Україну, обидва документи були зачитані, і Акт Злуки було одностайно ратифіковано конгресом. Подальший хід військово-політичних подій – це вже тема для окремого дослідження.
У сучасних умовах, на початку ХХІ століття, періодично актуалізується проблема збереження єдиної України. Як справедливо писала Ліна Костенко: «У нас дуже загазований інформаційний простір, дуже неоднорідне суспільство, дуже строкатий спектр політичних уподобань… а в оптиці аналітичного бачення це виглядає як свідомий розвал України». Ці слова найвидатнішої нашої поетеси варто пам’ятати і робити правильні висновки і політикам, і всьому народу України.
