(Продовження. Початок у №№ за 4, 11, 18, 25 жовтня; 1, 8, 15, 22, 29 листопада; 6, 13 грудня 2008 р.; 10, 17 січня 2009 р.).
Стилістичне використання форм однини й множини
Воно не дуже різноманітне: однина замість множини і навпаки. Приклади:Книжка– важливе знаряддя виховання; Людинузвеличує праця; А далі на північ – смагляві густі пшениці(О. Гончар); А в гречкахмед – пахощі меду (І. Микитенко).
Читач, очевидно, помітив ноту певної піднесеності в перших двох прикладах і флер поетичності в двох других і зрозумів, для чого автори сказали людиназамість людей, пшеницізамість пшениця.
А чи потрібні такі стилістичні «кучері» в щоденному мовленні? Українці зі своєї природної поміркованості, суголосної бароковій тактовності в доборі прикрас, вважають що ні. Росіяни, навпаки, замінюють множину на однину дуже часто і просто на побутовому рівні: убирали подсолнух, пропалывали свеклу, огурец подешевел, дыня в этом году сладкая, замариновала сливу…
Одесити в масі своїй, мусимо віддати їм належне, йдуть за українськимизразками побутового мовлення: збирали соняшники, сапали буряки, огіркиподешевшали, диніцього року солодкі, замаринувала сливи…
Однину замість множини дуже чомусь полюбляло радянське і партійне чиновництво. Воно й тиражувало по циркулярах та газетних заголовках динозаври типу «Взяти під кожної курки-несучки по 250 штук яйця».
– Це якщо курка – не сучка, – уточнювали в одеській молодіжній газеті «Комсомольська іскра»…
Категорія відмінка
Кожен мовець розуміє: не штука знати слова – треба ще вміти давати їм лад. Цебто, поєднувати їх одне з одним так, щоб виникла думка, цілий потік думок, і народилося диво людського спілкування – мова. Всяка мова має свої способи злучати слова в речення. Українська робить це з допомогою творення словоформ, що має в нас назву відмінювання. Простіше: для того, щоб поєднатися з іншими членами речення, слова (їх називають відмінюваними) мусять змінити свою форму – набути інших закінчень. Яких саме? Це підкаже кожному українцеві з дитинства засвоєне чуття. Але під тиском русифікації таке чуття в багатьох сьогодні притупіло. Тому є потреба нагадати дещо з граматики.
Відмінків у нашій мові сім: називний(хто? що?), родовий(кого? чого?), давальний(кому? чому?), знахідний(кого? що?), орудний(ким? чим?), місцевий(на кому? на чому?) і клиничний, якого російська мова не має.
Так, кличного відмінка російська мова не має. В ній із давніх часів збереглося лише кілька молитовних формул, де слова виступають у подобі звертання (Отченаш, подай, Господи) та кілька речень з художньої літератури, наприклад з відомої казки Пушкіна: «Чего тебе надобно, старче?» В сучасній же своїй мові росіяни для звертань використовують називний відмінок: Уважаемый Иван Петрович, дорогая Надежда Яковлевна.
Очевидно, за «етикою»: «Як у мене чогось нема, то хай і в тебе не буде», – русифікатори 30-х років кличний відмінок як обов’язковий з української граматики викреслили. Натомість впровадили так звану кличну форму, додержуватись якої було, сказати б, справою автора. Якщо автор, замість кличної форми, послуговувався, як росіянин, називним відмінком, ніхто йому цього на карб не ставив. Навпаки, це навіть заохочувалось, тож газети й зарясніли конструкціями типу «Ти, Ваня, йди сюди, а ти, Петя, постій там».
Проте в народній мові й класичній літературі кличний відмінок жив, і офіційна філологія мусила на це зважати. З’явилося щось середнє: одну частину звертання ставили в називному відмінку, другу – в кличній формі: товаришу полковник, товаришу лікар, товаришко Нінатощо.
Наше народне пошанне звернення «пане» такої двоїстості не визнає. Воно вимагає говорити: пане полковнику, пане лікарю, пані Ніно.Як-то бачимо у Шевченка Будем драти пане брате, з китайки онучі. «Пане брате», а не «пане брат»! Пане товаришу! – зверталася в листах до Івана Франка Леся Українка. Кличний відмінок – для обох частин звертання!
Винятком є лише поєднання «пане» з прізвищами, та й то не з усіма. Наприклад: пане Ковальський, пане Яреськів, але – пане Стельмаху; пане Іванов, але – пане Овраменку (знов-таки, як у Шевченка: «Друже мій, Максименку!»
Коли не вживаємо «пане», а тільки ім’я та прізвище, подаємо в кличному відмінку обидва слова, як це лунає в народній пісні: Ой, Іване Морозенку…
Прізвища, які не змінюють своєї форми в поєднанні зі словом «пане», не змінюються й без цього слова:Любий Олексію Ковальський, дорогий Іване Іванов.
