В одеському «Будинку з янголом» відбулася прес-конференція французького хореографа Сабін Жаме
Довідка «ОВ»:
Cабін Жаме народилася в Парижі. У п'ятирічному віці бере перші уроки балету і через кілька років вирішує присвятити своє життя танцю. У 1992 році знайомиться із композитором Камілем Чалаєвим і починає кар'єру незалежного хореографа. Досліди покликали Сабін до Туреччини, де вона веде широко визнану педагогічну діяльність у різних університетах.
В Одесі Сабін Жаме вже була понад чотири рази після першого приїзду у 2004 році. Разом з Камілем Чалаєвим вони займалися музично-танцювальною арт-терапією з бездомними дітьми в притулку «Дорога до дому» і з дітьми хворими на ДЦП у реабілітаційному центрі Бориса Литвака («Будинок з янголом»). Крім того, Сабін вела дорослу танцювальну групу з імпровізації і хореографічних досліджень у міському середовищі.
Сабін Жаме володіє технікою фламенко, практикує класичний танець і далі досліджує його як засіб комунікації – «стільникові» танці, танець у телефонних будках, а також як вид руху в соціальному міському просторі – у крамницях, на ринках, автобусних зупинках.
Сабін Жаме розповіла, що цими днями під її керівництвом у місті проходить танцювальний проект «Тела и воспоминания», у якому бере участь турецька танцівниця Ділек Дервішоглу, одеські танцюристи (професіонали і аматори), а також люди із ДЦП, які проходять лікування в «Будинку з янголом».
– Після завершення проекту ми маємо намір зробити вуличний виступ його учасників, – повідомила Сабін Жаме і додала, що ось уже дванадцять років вона створює і розвиває групи естетичних досліджень у міському (урбаністичному) середовищі. Вона розвинула метод фізичної роботи та імпровізацій, ґрунтуючись на техніках, що створили її як хореографа.
– Я уявляю тіло як перетворюючий інструмент, що ніби «скульптурирує» і вибудовує простір. Йдеться аж ніяк не про створення предмета, а про динаміку сприйняття, про процес обміну і діалогу між тілами, матеріями і їхнім рухом, між живим і неживим, між видимим і невидимим. Для того, щоб предмети ожили і почали взаємне спілкування, необхідно багато тиші. При цьому моє тіло розмовляє з іншими тілами, – сказала хореограф.
Її останні дослідження на тему розкладу (декомпозиції) призвели до пошуків взаємин між тілом і об'єктом, між пам'яттю і жестом, механізмами запису і творчості.
– Мені подобається неприборканість руху людини на вулиці, – говорить Сабін Жаме. – Ми перебуваємо в терті, штовхаємося, взаємно спостерігаємо один за одним, незважаючи на спрямовані кроки, але не приділяємо належної уваги єднальним нас невидимим нитям. На вулиці я завжди насторожі, чекаючи мінімального жесту, погляду, руху. На залізничному вокзалі я обожнюю поринати в протилежному ранковому людському потоку напрямі. Скористатися рухом, його підвішеністю – це дуже захоплює. Слухати всім тілом, всотувати і змінювати, ось почасти те, над чим я прошу танцюристів працювати, тих, хто погоджується розділити зі мною цей досвід. Наші почуття і емоції нас провокують постійно. Те, що кожен почуває, бачить, чує, є невичерпним джерелом інформації, що формує тіло, його розвиток і рух. Виходячи із цього, будь-яке місце, яке нас оточує, може бути взяте для якоїсь непередбачуваної зустрічі між сучасним танцем і глядачами. Вибір місця абсолютно вільний. Мій метод зрідні кінематографічному: вибирається територія, робиться розмітка, група танцюристів розміщується неподалік і працює в ситуації протягом двох-трьох тижнів; робочі сеанси фіксуються на відео або на кіноплівку. Це породжує публічний інтерактивний танець, у якому виразно бере участь кожен перехожий мимоволі, однак, при невеличкому бажанні, його участь може бути вирішальною.
