(Продовження. Початок у №№ за 4, 11, 18, 25 жовтня; 1, 8, 15, 22, 29 листопада; 6, 13 грудня 2008 р.; 10, 17, 24 січня 2009 р.).
Закінчення кличного відмінка
Сучасний український правопис поновив у правах кличний відмінок, визнав його обов’язковість. І тут знялася буча. З’ясувалося, що багато радіо- і телемовців, особливо з одеського телебачення, не знають, як правильно ставити слова в кличний відмінок та звертатися до своїх співрозмовників. Ця книжка їм допоможе, але тільки в тому разі, якщо вони не полінуються поновити в пам’яті деякі знання з граматики, зокрема з тієї частини, що розподіляє іменники на відміни (іх в українській мові чотири, але нам потрібні лише перші дві), а відміни на групи (тверду, м’яку й мішану), бо залежно од відмін та груп утворюються й закінчення кличного відмінка. Отже:
Відміна перша.Жіночий, чоловічий і спільний рід із закінченнями -а(тверда група), -я(м’яка група) та -апісля шиплячого (мішана група).
Кличний відмінокдля твердої групи має закінчення -о:Ніно, сестро, Миколо, приблудо; для м’якої -е, -є; земле, пісне, арміє, Надіє, Маріє; для мішаної -е,коли мова йде про неістоти (круче, груше) і -о, коли звертаємось до істот (Мишо, Дашо, Машо).
Окремо стоїть іменник пані. У звертаннях з іменами він вимагає, щоб ці імена теж стояли в кличному відмінку (пані Ганно, пані Маріє), а в парі з прізвищами задовольняється називним відмінком (пані Ковальська, пані Поліщук, пані Гриценко). Можливо, це тому, що багато жіночих прізвищ не змінюють своїх форм і в інших відмінках (докладніше про це – далі).
Цікавим витвором нашої народної мови зі словом «пані» є іменник паніматка. Кличний відмінок – паніматко. Так шанобливо зверталися в Україні козаки до товаришевої матері, до літньої поважної жінки (та й не тільки козаки, а й уся молодь). Так у народі називали також дружину панотця(священика) – на відміну од занесених із Росії «батюшка» та «матушка».
Пестливі формив кличному відмінку мають у першій відміні (для всіх груп) закінчення -ю:Галю, Ганнусю, бабусю, матусю, Микольцю, Мишуню.
Відміна друга.Чоловічий і середній рід. Група тверда, м’яка й мішана. Закінчення в кличному відмінку – -у, -ю, е.
Закінчення -у.Воно характерне для іменників твердої групи, особливо з суфіксами -ик, -ок, -к (-о)– та іншомовних імен на г, к, х,а також деяких іменників мішаної групи з основою на шиплячий (крімж): батьку, конику, синку, хлопчику, Жаку, Людвігу, Фрідріху, погоничу, слухачу, товаришу.
Закінчення -юпритаманне іменникам м’якої групи: велетню, вчителю, секретарю, коню, місяцю, ясеню, Костю, царю, кобзарю, Грицю.
Закінчення -емають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець-, власні назви з основою на ж, ч, ш, дж, рта загальні назви з основою на рі ж: голубе, соколе, Іване, орле, Дніпре, Петре, друже, козаче, школяре, вугляре, молодче, Довбуше, Стівене, Ігоре.
Щодо кличного відмінка слів князь іОлег. Князьналежить до м’якоїгрупи, отже, в кличному відмінку має закінчуватись на -ю: князю. Але існує ще й давніша форма – княже. Очевидно, під її впливом у засобах масової інформації виникло і в імені Олег звертання Олеже.Це неправильно. Олег – іменник твердої групи, отже, в кличному відмінку в нього має бути закінчення -у: Олегу Івановичу (а не Олеже Івановичу), просимо вас!
Іменник сину кличному відмінку в побутовому вжитку має закінчення -у (сину),а в значенні особливої шанобливості – -е(Ісусе Христе, СинеБожий).
Окреме місце посідає іменник Господь: йому в кличному відмінку притаманне закінчення -и(подай , Господи, помилуй, Господи).
Пестливі формидругої відміни мають у кличному відмінку закінчення -у, -ю: татусю, дідусю, Васильку, Іванку, Олесю, Олежку.
Для практики:поставте у кличний відмінок слова: синок, батько, читач, слухач, сівач, учитель, лікар, коваль, друг, Івась, брат, козак, хлопець, інженер, громадянин.
