Засоби ефективного протистояння економічній нестабільності шукає сьогодні ледве чи не кожний керівник. Б'ються над цим питанням і у високих кабінетах перші особи країни, поки що марно намагаючись вивести оптимальну формулу боротьби із кризою. При цьому рішення, на пошук яких витрачаються колосальні зусилля, інколи лежать, як кажуть, перед самим носом. Так влада Севастополя готує законопроект щодо створення в місті особливого режиму із податковими пільгами для підприємств, завдяки чому розраховує розв’язати проблему зайнятості населення. Гадається, що сьогоднішні севастопольські підприємці одержать знижки у оподаткуванні близько 30%, які будуть діяти не менше 25 років. На думку керівництва Севастопольської міської державної адміністрації, такі податкові канікули дозволять не лише діючим підприємствам нарощувати оберти, але й приваблять в регіон іноземних інвесторів. А поки що в Криму йдуть консультації з цього питання, можливості реалізації подібного проекту в Одеському регіоні розглядаються лише у найвіддаленішій перспективі.

Зона порто-франко, тобто так звана вільна економічна зона, є на сьогоднішній день невід’ємною частиною функціонування більшості великих портів у багатьох країнах світу. Це не лише дозволяє динамічно розвиватися галузям, пов’язаним із експортно-імпортними операціями, але й побічно, і досить суттєво впливає на наповнення державного бюджету. Одесу зоною порто-франко було оголошено двічі: вперше ще за царської Росії, через декілька років після заснування міста, і потім вже на самому початку XXI століття. Однак якщо при першому варіанті такий розвиток подій сприяв бурхливому розвитку приморського міста, то в незалежній Україні свою реальну функцію вільна економічна зона зберігала не більше чотирьох років. Сьогодні зона усе ще існує, виконуючи при цьому формальну роль спостерігача. Так, начальник Одеського морського торговельного порту Микола Павлюк вважає, що, скасувавши у 2004 році податкові пільги, держава обдурила своїх інвесторів і фактично поставила крапку на динамічному розвитку цілої низки значних інвестиційних проектів.

Сьогодні на території порту працює низка підприємств, які починали свою діяльність у абсолютно інших умовах. Однак несподіваний удар з боку держави, що скасувала усі пільги у вільній зоні, а також економічна криза змушують бізнесменів шукати можливі шляхи виходу із тупикової ситуації. Севастопольський приклад у даному разі був би дуже доречним.

Цікаво, що розрахунки аналітиків однозначно декларують вигоду створення СЕЗ як для підприємців, так і для держави. При цьому фахівці Мінфіну чомусь зниження податкової ставки почали враховувати як збиток, що потягло за собою накладення на податкові пільги мораторію. У свою чергу, Микола Павлюк відзначає, що прослідкувати натуральне наповнення місцевого бюджету за рахунок зниження податків зовсім нескладно.

Підприємства, що розвиваються на базі порту, дозволили б суттєво збільшити вантажопотоки, що завимагало б залучити до роботи нових працівників. Таким чином відрахування від усього процесу, звичайно ж, не перевищили б можливого податку за аналогічної ситуації, але усе одно стали б відчутним вливанням до місцевого бюджету.

Чому ж такі очевидні вигоди ніяк не використовуються? На це запитання начальник порту відповіді не знає, відзначаючи, що реалізації чекають і інші, не менш привабливі для країни проекти.

Тож доки фінансово-економічна криза в нашій країні набирає розгону, а політики розбивають собі лоби над ефемерною ідеєю консолідації суспільства, тисячі й тисячі українців щодня втрачають роботу. При цьому ідеї порятунку цілих галузей, як завжди, лежать на поверхні.