Новий фільм Романа Балаяна «Райські птиці» повертає нас до 1981 року (до перебудови та гласності, нагадують титри на екрані, залишалося чотири роки).
Життя тоді, в епоху розвиненого соціалізму (яке, як ми довідалися пізніше, виявилося епохою застою), протікало в паралельних площинах. Одні добудовували розвинутий соціалізм, другі в ньому просто жили, треті – дисиденти й "відщепенці" – протистояли системі в міру своїх сил. Іноді, усупереч законам геометрії, паралелі перетиналися. Або це відбувалося на коротких хвилях звичайних радянських радіоприймачів. Або коли давали тобі почитати на одну ніч фотокопію або блідо-ліловий машинопис самвидаву...
Фільм Романа Балаяна – про письменників, чия творчість не вписувалася у рамки соціалістичного реалізму, більше того – паплюжило радянську дійсність. На одному з поворотів їхні життєві шляхи зійшлися, і з цієї миті кінець став передбачуваним. Доля письменників – стеження, обшуки, в'язниця або "психушка". Але ж був ще один запобіжний захід – висилання за кордон. Вона, однак, стосувалася найбільших постатей дисидентського руху – наші герої до їхнього числа не входили. Але у фільмі Романа Балаяна їм дається фантастичний шанс, і реалістична ретро-історія перетворюється на казку із сумним фіналом.
...Не один раз і не лише відвертих супротивників режиму відвідувало в ті задушливі роки непереборне та нездійсненне бажання вирватися за межі рідної країни, просто взяти – і полетіти, як птах. Перенестися кудись, найкраще, до Парижу – жаданого оазису волі. На жаль, люди не літають – силою своєї уяви, в усякому разі. А Роман Балаян надає своїм героям цю можливість. Письменник Микола Петрович (О. Янковський), однак, полетіти не встигає – з власної "вини", між іншим. Він не може зробити це, доки не навчить літати свого молодшого побратима по перу Сергія (А. Кузічев), – тому що вірить у його здатність навчитися літати. Вірить і Катя (О. Акіньшина) – подруга Миколи Петровича. І ось, коли вже усе майже готове – являються кадебісти із обшуком. Миколу Петровича арештовано. Сергію й Каті вдається долетіти до Парижа, – але не вдається забрати зі схованки рукопис антирадянського роману, на який так чекають західні видавці. А в Парижі, на волі, Сергію не пишеться й не літається. Особиста трагедія призводить до краху усього його життя.
...Навряд чи "Райські птиці" стануть таким же культовим фільмом Романа Балаяна, як "Польоти уві сні та наяву". Інший час, інші проблеми й турботи, а історію СРСР ми вже проходили. Та й фільм якийсь дивний – більше схожий на документальний, ніж на художній. Не кольоровий і не чорно-білий, а начебто знятий на старій кіноплівці. Дія розгортається у примарному безлюдному місті під назвою Київ, де, крім героїв фільму, інших людей ніби й немає. А самих героїв майже позбавлено індивідуальних рис, вони – "типові представники". І це не добре й не погано – це "дано". Режисер моделює: що було б, якби якимось дивом здійснилися заповітні бажання. Далі – що? Що потрібно людині для творчості, для щастя, що потрібно для того, щоб жити? Такі запитання задає Роман Балаян і не відповідає на них. Мабуть, відповіді треба шукати тут і зараз, у нашому часі. І хто ж їх знає?..
