(Продовження. Початок у №№ за 4, 11, 18, 25 жовтня; 1, 8, 15, 21, 29 листопада; 6, 13 грудня 2008 р.; 10, 17, 24, 31 січня; 7, 14, 21, 28 лютого; 14 березня 2009 р.)
Родовий відмінок з дієсловами
Справді, родовий відмінок у реченні може пов’язуватись не лише з іменниками чи прикметниками, як було у випадках, розглянутих досі, а й з дієсловами. Але цей зв’язок особливий: дієслова керуютьнепрямими відмінками іменників, які виконують функцію додатка. Інакше кажучи, дієслова вимагають після себетого відмінка, до якого вони в рідній мові «звикли». А що «звички» українських і російських дієслів неоднакові, то маємо чимало матеріалу для порівнянь.
Та поки до них дійдеться, треба запам’ятати загальне правило: родовий відмінок ставимо в реченнях, де є заперечення, як це робить народна мова: Не хотівя, мати,сирітонькибрати,Не знали нашідіди панщиниробити, Я НЕ зарікався іншої любити(з пісень). Наші порівняння: Правди не казали – правду казали; забули ключі – не забули ключів– заперечення вимагає родового відмінка.
Те саме у фразах із заперечними займенниками: Ніде менігнізда звити, Ні з чого ватри розкласти, Ніз ким яроїпшениці у снопів’язати(з пісень).
Російська мова щодо цього не така категорична. «Он снег не задерживал, навоз на поля не возил – за что ему премия?» – написано в одній з російських газет. Українець (грамотний) у такому разі мав би вжити родовий відмінок: снігу, гною.
Та й реченнях, де заперечення немає, наші дієслова, особливо перехідні, вимагають по собі родового відмінка значно частіше, ніж російські. Зокрема, це стосується дієслів учити, навчати, вчитися, навчатися: Пригоди вчать згоди(приказка), Батько віддав його ковальствавчитися(Марко Вовчок).
– Грамотні українці вчаться – чого, а не чому, як це заведено в росіян, – твердо заявила старша з авторів редакторові газети і зробила відповідне виправлення.
– А Шевченко казав: «І чужому научайтесь», тобто навчайтеся чому, – заперечив він.
Довелося відборонятися знов-таки цитатою – з книжки Олени Курило «Уваги до сучасної української літературної мови». Вона пише: «У Шевченка з-р о с і й с ь к а(розрядка її) сказано «І чужому научайтесь», – треба: «І чужого». Треба казати: «Вчу дівчинку української мови» (а не українській мові»)».
Такої оцінки («з-російська») додержувалась не лише авторка названої книжки, а й Інститут мовознавства Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), де вона працювала. Тоді (це були 20-ті роки минулого століття) ф

























