Боєздатність команди залежить від капітана, армії – від генерала. Цю істину ще раз довів Володимир Литвин, очоливши Верховну Раду України. Діяльність парламенту VI скликання поділяється на дві частини – до і після обрання Литвина. Депутати залишилися одні і ті ж, а ефективність роботи законодавчого органу змінилася.
Досвідченість плюс толерантність
Днями відбувся невеличкий «ювілей» – з часів повторного обрання Володимира Литвина спікером Верховної Ради минуло сто днів. У грудні 2008 ніхто не вірив, що парламент знову працюватиме. Верховна Рада була чимось середнім між ареною цирку та полем битви. За рік її існування було витрачено майже 800 мільйонів гривень та ухвалено лише 80 законів. Проста арифметика показує, що кожен закон обійшовся платникам податків у десяток мільйонів.
Над Радою нависла загроза розпуску, ситуація видавалася безвихідною. З одного боку, утримувати недієздатний парламент – дороге задоволення, з іншого, його розпуск призвів би до посилення хаосу, поглиблення економічної кризи та встановлення диктатури.
Депутати всіх політичних сил викликали у людей лише одну реакцію: «Дістали!» Але дочасні вибори ситуацію не вирішили б. Оскільки за старим виборчим законодавством у новому складі парламенту опинилися б ті ж самі лідери зі своїми «кишеньковими» депутатами.
Єдиним виходом з ситуації була слабка надія на реанімацію законодавчого органу шляхом зміни не складу парламенту, а його голови. Для подолання парламентської кризи обрали найдосвідченішого – 9-го грудня депутати проголосували за Володимира Литвина, 11-го він розпочав відроджувати законодавчий орган. Його професійний рівень не викликав сумніву ні в колег по коаліції, ні в опозиції. «Обрання Голови Верховної Ради – це позитив, який дає можливість розпочати роботу парламенту», – сказав тоді лідер опозиції Віктор Янукович.
«На цій посаді потрібна людина, яка не допустить дочасних парламентських виборів, для нашої країни вони могли б стати катастрофою. У цій ситуації Литвин мав необхідні данні для виконання цих завдань», – висловив думку фракції комуністів депутат Олександр Голуб.
Робота Верховної Ради умовно ділиться на два періоди: до обрання Литвина – і після. До – зламані мікрофони, окупована щитова, бите скло та надуті повітряні кульки – шоу щодня. Після обрання Литвина стало куди сумніше: депутати в основному зосереджені на законодавчій роботі.
До – постійне протистояння, що місцями переходило у бійки, після – тяжкий та болісний пошук консенсусу. Потому, як Литвин очолив Раду, витрати на неї зменшилися на 30%, а зарплати депутатів скоротилися вдвічі. Зате різко збільшилася кількість ухвалених законодавчих актів. Якщо за все VI скликання (з 2007 року) в цілому ухвалили близько 250 законопроектів, то половина з них припадає на період після 9 грудня минулого року. Утім, Литвин вважає, що і цього замало, і обіцяє: «Буду робити усе, щоб Верховна Рада нарощувала ефективність».
Що необхідно людям та країні
Графік роботи спікера максимально щільний. Між веденням пленарних засідань він опрацьовує і сам пише законопроекти. Під час несесійних тижнів обов’язково їде у регіони. Неодноразово приїздив і до нашої області. Оминаючи владні кабінети, Литвин іде до людей. Він не хоче спілкуватися з ними тільки з екранів телевізорів, прагне більше слухати, дивитися людям у вічі.
Литвин, як мало хто інший, розуміє насущні потреби людей, а також бачить причини проблем країни та шляхи їхнього вирішення. «Життя в країні не повинно залежати від настрою однієї людини. Слід визначити загальні правила, сконцентровані в законах», – переконаний Литвин. «Але для цього Рада дійсно повинна стати вищим законодавчим органом, тримати руку на пульсі країни і робити все, щоб пульс був нормальним».
Найбільша проблема України в надлишку людського чинника в політиці. Біда не тільки в тому, що українська еліта не здатна до консенсусу на генетичному рівні. Довічному устремлінню до гетьманства потурає дійсне законодавство. З одного боку, нечіткість у розмежуванні повноважень Президента і Прем’єр-міністра призводить до перетягування булави, з іншого – вибори за партійними списками закліплюють повновладність політсил. «Я розумію, що політичні лідери вже звикли до того, що вони поміщики, а депутати в них – кріпаки. Але це ненормальна ситуація. Треба обирати особистості, а не машини для голосування. Необхідно змінити систему виборів депутатів. Увести відкриті партійні списки», – переконаний Литвин, що обстоює зміни до виборчого законодавства.
Ще однією обов’язковою умовою нормалізації життя країни спікер вважає розмежування повноважень і відповідальності між Президентом та Прем’єром. Інакше і після президентських виборів між новими першими особами держави протистояння триватиме. «Ми вже не можемо жити напівтонами: президентсько-парламентська республіка, парламентсько-президентська… Коли ми читаємо закон про Кабінет Міністрів, то в нас парламентська республіка. Коли Конституцію – президентська. І хто б не прийшов до влади, усі будуть зайняті перетягуванням канату повноважень», – застерігає Литвин.
І третій великий пласт – реорганізація місцевого самоуправління. «Те, що відбувається в центрі, на рівні регіонів проявляється у гіпертрофованому вигляді. Сьогодні більшість голів обласних організацій не розмовляють з головами обласних рад, йде війна на рівні міста, району», – констатує спікер.
У Голови Верховної Ради великі плани щодо вирішення намічених проблем. Він налаштований рішуче, хоча праця із упорядкування українського законодавста видається сизифовою, і популістські бали на ній не заробиш. Але терпіння і досвіду Литвину не позичати, тому сподіватимемося, що йому ще багато вдасться зробити.
