Видано другий випуск краєзнавчого вісника Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею «Придунав'я»
В історії немає умовностей. Але, безсумнівно, від того, наскільки знаємо ми минуле, залежить наше майбутнє. Про це подумалося, коли ознайомився з матеріалами другого випуску краєзнавчого вісника Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею. Його було подано на суд читачів під час презентації.
– Це – колективна праця, що навряд чи була б здійснена без його ідейного натхненника, головного редактора книжки, заступника директора музею з наукової роботи Раїси Петрівни Шишкіної – сказала, відкриваючи презентацію, директорка музею Альона Василівна Барановська.
– Перший випуск «Краєзнавчого вісника», презентація якого пройшла рівно рік тому, 9 квітня 2008 року, показав, що сьогоднішні економічні і соціальні проблеми не скасували глибокого інтересу нашого народу до своїх коренів, – сказала Раїса Петрівна. – Підготовка другого випуску стала для нас напруженим пошуком історичної правди, такої необхідної сьогодні всім тим, хто розуміє, що історія (як, можливо, жодна інша наука) не прощає поверхового підходу і фантазій.
Із цим залишається лише погодитися. Адже останнім часом у багатьох ЗМІ Ізмаїла виходять псевдоісторичні матеріали про місто і край, побудовані на домислах і здогадах, а то і зовсім що не відповідають дійсності. Наприклад, в одній з міських газет було не дуже давно опубліковано матеріал, у якому стверджувалося, що під час російсько-турецької війни 1828-29 року російські війська прибули до місця переправи через Дунай на околицях Ізмаїла... по залізниці!
Нинішній випуск примітний багатоплановістю. Чотири його розділи присвячені тим чи іншим історичним подіям і людям, які внесли дуже значний внесок у розвиток краю, у перетворення провінційного містечка на березі Дунаю в центр півдня Бессарабії. Воістину вагомою науковою працею можна назвати розділ, що розповідає про династію купців Тульчіанових, чиї «...немаловажные капиталы употреблялись на сооружение зданий, украшавших город». До речі, сам музей розташовано у будинку Тульчіанових. Тому так трепетно його співробітники постаралися за допомогою театралізованої дії відтворити атмосферу столітньої давнини при прийомі гостей, які цікавляться старовиною. До речі, відкриттям для багатьох стали спогади директорки Ізмаїльського дитячого фонду Євдокії Михайлівни Масленнікової про дитинство – її батьки, дідусь із бабусею працювали в садибі Тульчіанових.
Раїса Петрівна збирала факти близько 20 років. Адже йдеться про рід, що дав двох градоначальників Ізмаїла, які зробили максимум можливого для розквіту міста наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Йдеться про людей, у яких можна було б повчитися нинішнім керівникам. Так от, на жаль, офіційних осіб на презентації не було – ні від відділу освіти, ні від відділу культури.
Фундаментальності, глибокого і ґрунтовного пророблення кожної статті вдалося домогтися і завдяки солідному складу редакційної колегії, куди увійшли представники університету ім. Мечникова (Одеса) і Ізмаїльського державного гуманітарного університету, Ізмаїльського архіву.
Гості висловили побажання і пропозиції, які, безсумнівно, будуть враховані при підготовці третього випуску, робота над яким вже почалася. А побачить світ він за усталеною уже традицією – 9 квітня наступного року.
Краєзнавчий вісник надійшов в усі бібліотеки Ізмаїла.
Співробітники музею висловили свою величезну вдячність за підтримку в підготовці вісника начальнику управління культури і туризму облдержадміністрації Надії Матвіївні Бабіч і благочинному церков Ізмаїльського округу, кандидату богослов'я, настоятелю Ізмаїльського кафедрального Свято-Покровського собору о. Георгію Грицьку.
