(Продовження.)
Давальний відмінок
Тут теж українські й російські дієслова поводяться неоднаково в керуванні іменниками (додатками). Якщо російські благодарить, простить, извинитьвимагають відмінка родового, то українські дякувати, віддячити, простити, вибачитинаполягають ТІЛЬКИ НА ДАВАЛЬНОМУ: дякую вам, дякую йому, віддячив їй, прости мені, вибач усім. Приклади: Дякую тобі, доле, за твоє добро, Віддячив йому добром за зло, Подорожньому і Бог вибачає, Прости мені, Боже, за мої гріхи(за словником Білецького-Носенка).
Дякуємо одеситам, від яких ще й сьогодні можна почути «извините мне», «благодарю вам». Радимо працівникам масової інформації прислухатись до цього голосу і будувати фрази по-українському, як будують наші земляки.
Не такими категоричними, як названі вище, є дієслова болить, свербить, брати, взяти, видиратита інші близького значення: після них може стояти і давальний відмінок, і родовий з прийменником у (в). Але тут категоричнішими повинні бути ми. Що мається на увазі? Конструкції з родовим відмінком та прийменником (у мене болить голова, вихопив у нього, відняв у собаки, відбирає в людей) поширені в сучасній літературній мові, а конструкції з давальним відмінком властивіші народній: Болить меніголова ще й межи плечима (співанка), Пани б’ються, а мужикамчуби тріщать(приказка), Вовковібарана з горла не видереш(приказка), Позаздрив циган жебракові, відняв йомуторбу(приказка), Багатому відбираю– убогому даю(пісня про Кармелюка).
Таких прикладів, долучивши до них і скаргу старенької одеситки: «Если б вы только знали, как мне болитв правом боку!» – і з фольклору, і з класичної української літератури – можна навести ще сотні, але сучасні літератори чомусь уперто віддають перевагу російськоподібним зразкам (у мене болить, а не мені болить). Лише Григір Тютюнник не зневажив скарбів народної складні (рос.слога) у своїй творчості. І ось читаємо: І брови йомуздригалися од ласкавої посмішки; Розтираючи ліву руку, – вона вже частенько німіє йому– пішов; Спогади не щемлять їйі не болять – вони закам’яніли.Які легкі, навіть граціозні, конструкції, не захаращені зайвими перетинками-прийменниками! І водночас які міцні, сповнені внутрішньої експресії фрази! Спробуйте переробити їх за звичайним зразком – самі побачите, як багато вони втратять.
Спробуйте також перекомпонувати звичні газетні фрази на народний кшталт (із давальним відмінком). Скажімо, так: Дояркамуже руки терпнуть від такої роботи(замість «у доярок»). Голим оком видно, де будова краща, зручніша для вимови, емоційно виразніша. Бо вона – справді українська, народна.
А чи не захотів би автор «Перлюкізмів» («Дніпро» № 7-8, 2006) удатися до народної складні – з давальним відмінком, замість російськоподібного родового з прийменником? Ось погляньмо: Чомусь на те, щоб підвищити собі зарплату, у депутатіврозуму вистачило!А змінити: «депутатамрозуму вистачило(стало, не забракло)», – далебі, звучало б таки українською. І набагато смачніше!
Та годі про гримаси русифікації. Маємо ще одне спостереження щодо давального відмінка при дієслові. Для нашої мови досить характерними є накази типу сиди мені тихо, їжте мені мовчки, щоб мені тут був порядок! Будьте-но мені здорові!– «наказує» й Леся Українка, прощаючись у листі з дядьком М. Драгомановим.
Цікаво, наскільки «русскоязычными» є наші земляки-одесити, які частенько зичать: Будьте мне здоровы!?
Вище мовилося про те, що дієслова сміятися, насміхатися, тішитисяі близькі до них за змістом вимагають по собі родового відмінка (сміятися з кого, глузувати з кого, знущатися з кого). Це правда. Але правдою є також те, що часом ці дієслова не відмовляються й од відмінка давального: Насміялася верша болоту, коли оглянеться, аж і сама в болоті(приказка), Не тіштеся, воріженьки, пригодоньці моїй(пісня), Не чує, не бачить, як вороги сміються їй(Шевченко).
Помітили розмаїттяконструкцій? Навіщо ж зводити їх до однієї та ще й позиченої в сусіда – «над кем» (див. розділ про родовий відмінок)?
А ось і такий приклад різноманітності конструкцій з дієсловами болітий свербіти. Народна мова може їх пов’язувати не лише з давальним відмінком, а й зі знахідним без прийменника. Можна спитати: «Що тобіболить?» (давальний відмінок), а можна: «Що тебеболить?» (знахідний без прийменника). Можна вдатися також до сучасної (російськоподібної) побудови: «Що в тебеболить?» Можна писати: «Татові болятьноги», «Тата болятьноги» і «В тата болятьноги». Так само: «У Грицяруки сверблятьдо роботи» – «Грицевіруки сверблять». Усе залежить від стилю викладу та відстані, на якій ви себе тримаєте від народноїукраїнської мови.
Вписуються в цю схему і дієслова пектий різати(в розумінні неприємних відчуттів): Оте мене пече-ріже, що не люблю, а він лізе (жартівлива співанка); Запекло Орисіколо серця(П. Куліш) – У мене ріжев животі(з живих уст). Те саме – з дієсловом муляти: його (йому) муляє.
Відмовляється від російськоподібних зв’язків (у мене) дієслово кортіти. Як будувала з ним речення народна мова (Злодіязавжди кортитьукрасти) і класична література (Кортить тобітаки домівка– Грінченко), так маємо будувати й ми.
Ще одне про давальний відмінок. Українські іменники чоловічого роду однини мають у ньому паралельні закінчення: -у (-ю)та -ові (-еві, -єві)– пану і панові, коню і коневі, Андрію і Андрієві. Спеціального правила вжитку того чи того закінчення немає. Існує лише вимога доброго смаку, яка не дозволяє повторювати чогось одноманітного.
Скажімо, якщо вже написано панові, то далі слід писати редактору. Або навпаки: пану редакторові, Андрію Скляренковіабо Андрієві Скляренку.
Не утворюються закінчення –ові (-еві, -єві)у прізвищах з суфіксами –ов, -ев, -єв, -єєв, -ів: Іванов – Іванову, Лесів – Лесіву.
На закінчення розділу – правило, якого не можна порушувати за жодних умов: давальний відмінок множини ніколи не вживається з прийменником по. Якщо росіяни кажуть по пятницам, ми повинні говорити щоп’ятниціабо кожної п’ятниці(чи якогось іншого дня – див. «Родовий часу»); якщо росіяни пишуть по горам, по лесам, ми повинні ставити тут не давальний відмінок (кому, чому), а місцевий (по горах, по лісах), а часом і орудний, як читаємо, наприклад, у Григора Тютюнника: Іду полем, бур’янами. Але тут уже без прийменника.
Знахідний відмінок (однина)
Автори посібника «Українська мова» (для випускних класів середньої школи) обмежились у розповіді про закінчення родового відмінка іменників лише такою інформацією:
У знахідному відмінку іменники середнього роду мають завжди закінчення, спільні з називним відмінком: лихо, серце, знання, коріння, сонце, вікно, озеро. Іменники чоловічого роду, що означають істоти, завжди мають у цьому відмінку закінчення (а) (я): робітника, батька, інженера, моряка, лікаря, вовка, ведмедя, комара, лина. Іменники чоловічого роду, що означають неістоти, переважно невеликого розміру, можуть мати паралельні закінчення, однакові з називним або родовим відмінком (це правило не поширюється на ті іменники, що мають у родовому відмінку закінчення (у): взяв олівець і олівця, купив зошит і зошита, побачив стовп і стовпа.
Ми для своїх читачів вирішили дещо додати. Передусім, те, що розмірипредметів особливої ролі не грають. Скажімо, якщо фермери склались і придбали собі тракторачи хтось із них змайстрував воза– це неістоти невеликого розміру? Або ось у Лесі Українки: В кормигу запрягав народ народа– це теж мова про щось невеличке?
Річ тут в іншому: в давнішійі сучаснішійформах знахідного відмінка іменників предметного значення, пов’язаних у реченні з перехідними дієсловами.
Давніша форма: написав листа, маю карбованця, наздогнав поїзда.
Сучасніша форма: написав лист, маю карбованець, наздогнав поїзд.
Приклади давнішої форми з народної творчості: Вітер дуба хитає; Наша мама іде, нам гостинця несе; з класичної літератури: Чи лемеша іржа поїла? (Руданський); із мови наших земляків: Купите прошлогоднего еврейского календаря(заклик Абрамовича, головного героя одеських анекдотів).
Прикладів сучасної форми не наводимо – її, російськоподібну, тільки й чуємо сьогодні з ефіру та читаємо в пресі! Проте мусимо зазначити, що й російська література не цуралася описаних конструкцій з перехідними дієсловами. Читаємо, наприклад, у Чехова: Покупал игральных карт; Одолжи до завтрашнего дня револьвера.Чехов, скажуть, не показник: він і сам українського походження, і в місцевості зростав, де був досить високий процент українців. Ну, тоді згадаймо Крилова: Достали нот, баса, альта, две скрипки.
Відоме таке явище й іншим слов’янським мовам. Поляки кажуть zapalic? papierosa (закурити цигарки), білоруси мають приказку Зрабіць зе свиной шкуры кажушка.
