Метою діяльності будь-якого політика чи політичної сили є здобуття влади – універсального інструменту, за допомогою якого здійснюється управління суспільним життям країни. Боротьба у цій сфері йде за певними правилами і з використанням політичних технологій – спеціальних знарядь, про які писали ще давньоіндійські та давньокитайські діячі.
Політичні технології розглядаються як сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату. Деякі дослідники вважають частиною політичних технологій так звані паблік рілейшнз – спеціальні заходи, що спрямовуються на досягнення взаєморозуміння між організаціями (в т.ч. урядовими структурами), та громадськістю. Інформаційне забезпечення таких технологій здійснюється, насамперед, через засоби масової інформації та мережу інтернет.
Через політичну кризу, починаючи з 2004 року, суспільство живе в стані постійного очікування нових виборів, до яких нас постійно підштовхують потужні політичні гравці. Тому особливу увагу українські політологи приділяють інструментарію виборчих кампаній, як одній з технологій прийняття рішень загальнодержавного масштабу.
Держава відіграє велику роль у виборчому процесі. В Україні нема окремого закону про політичні технології, але законодавство про вибори, об’єднання громадян, рекламу частково регулює вказані питання. Так, кандидати мають рівний доступ до мас-медіа; інформація, яка розповсюджується суб’єктами політичного процесу, має бути об’єктивною; опублікування наклепницької інформації про інші політичні сили заборонено; політична реклама має бути чітко маркованою. Це декілька прикладів механізмів державного регулювання застосування політичних технологій під час виборчого процесу. Безумовно, всі ці заходи мають позитивний вплив і зовні відповідають конституційним нормам про права людини.
В країнах з «зовнішньою» демократією суб’єкти виборчого процесу дуже часто використовують спеціальні засоби досягнення політичної мети, які політологи називають «брудними технологіями», «чорним піаром» або «антитехнологіями». Їх основне завдання – дискредитація в будь-який спосіб політичних конкурентів.
Для конкретизації поняття «брудних технологій» можна використати вдалу схему «легальні технології – легітимні технології». Легальними слід визнати такі технології, які відповідають чинному законодавству. Під легітимними технологіями ми розуміємо такі, що відповідають не тільки букві закону, але й установкам громадської моралі.
У зв’язку з наближенням виборів Глави держави згадаємо деякі особливості попередньої кампанії з виборів Президента. Тоді, на жаль, країна стала полем широкого застосування нелегальних технологій. Перший гучний залп політичної канонади пролунав 2003 року, коли було зірвано з’їзд опозиційної партії «Наша Україна» в Донецьку. На рекламних носіях обласного центру з’явилися написи, де головний опозиційний кандидат на майбутніх виборах народний депутат Віктор Ющенко напряму був звинувачений у нацизмі. Це було дуже тяжке, а головне – законодавчо не обґрунтоване звинувачення проти громадянина України при цілковитому потуранні місцевої влади. Нелегальні прийоми політичної контрагітації застосовувалися і безпосередньо під час кампанії. Наприклад, в місті Одесі були розклеєні кольорові плакати, де можлива перемога Віктора Ющенка спричиняла агресивний наступ танків НАТО на територію країни. З’являлися й агітаційні листівки проти тодішнього Прем’єр-міністра Віктора Януковича, в яких деякі факти з минулого кандидата прямо пов’язувалися з небезпекою для країни в разі його обрання Президентом. Подібні матеріали не мали позначок тиражу, замовника, виконавця та відповідального за випуск. Зазвичай державні органи з тих чи інших причин не можуть або не мають політичної волі розслідувати вказані порушення.
Але небезпечнішими є нелегітимні технології, які за зовнішніми ознаками не порушують законодавства, але завдають моральної шкоди об’єкту їх застосування і всьому суспільству. У період загаданої кампанії застосовувалися такі засоби політичної боротьби, як технології чуток і війна соціологічних рейтингів. Декілька відомих вітчизняних соціологічних інституцій напередодні президентських виборів об’єдналися в Консорціум для проведення екзит-поллів. У певний момент два учасники несподівано залишили об’єднання, а різниця у соціологічних дослідженнях різних компаній сягала семи відсотків. Це спричинило скандал і підірвало довіру до соціологів з боку населення.
Що стосується чуток, то слід згадати російський спецназ, який начебто прилетів до Києва для розгону «помаранчевого» Майдану. Інформація, яку підхопили ЗМІ та Інтернет, не підтвердилася, але здавалася логічною на тлі підтримки Віктора Януковича з боку керівництва сусідньої держави та раптового візиту Президента Леоніда Кучми до Москви саме під час протистояння. Посол Російської Федерації в нашій країні В. Черномирдін був змушений давати пресі образливі для дипломата такого рангу пояснення. Зрозуміло, що цей випадок ніяк не міг покращити міждержавні відносини України та Росії.
Цікавим прикладом нелегітимної, на наш погляд, контрагітації був ролик, де дуже схожа на Віктора Ющенко людина в одязі американського ковбоя осідлала Україну. Прямої вказівки на особу не було, але телеглядачі легко побудували ланцюг асоціацій. Опозиціонери також не залишалися у боргу, застосувавши висловлення «злочинна влада», хоча факт будь-якого злочину в Україні встановлює суд. Логічним продовженням був агітаційний відеоматеріал, в якому громадян країни закликали звільнити Батьківщину від «бандитів». І знову спрацювали асоціації – всі зрозуміли, що під бандитами маються на увазі керівники вищих органів влади та близькі до них фінансово-промислові групи.
Застосування «брудних» технологій в політичних кампаніях можна пояснити фактичною відсутністю законодавчої бази, що регламентує діяльність так званих піар-агенцій. Досвід показує, що саме вони, а не кандидати, партії чи органи влади, найчастіше за все застосовують нелегітимні політичні технології. Адже статус цих агенцій не визначено на законодавчому рівні, що послаблює їх відповідальність. Держава не може заборонити використання технологій, які за формою легальні, але за змістом аморальні. Тому реагувати на ситуацію, що склалася, має суспільство, як сталося в США. Ще у 50 – 60-х роках минулого століття в країні був прийнятий політичний кодекс паблік рілейшнз, засновано Міжнародну асоціацію ПР (IPRA) і схвалено Перший кодекс професійної поведінки та етики ПР.
Але поки що немає підстав чекати від вітчизняних політиків і керованих ними піар-структур подібної злагоди. І хоча політико-технологічний інструментарій за останні роки позбувся явних ознак нелегальності і більше відповідає засадам демократії, частка дій, несумісних з принципами громадської моралі, залишається надто високою.
