Родючість сільськогосподарських угідь у Великомихайлівському районі дозволяє вирощувати врожаї, про які сказати не соромно. Однак в останні роки на землі прийшли шабашники, зайняті лише миттєвою вигодою. Після їхньої діяльності розпадаються господарства, безладно продаються паї, падає ефективність робіт. І це лише підсилює тривогу: чи буде врожай?
– Це лише одна з бід агропромислового комплексу. Якщо землею займаються люди «від плуга», то вони завжди виростять хліб, – упевнено говорить директор ТОВ імені Войкова в селі Тростянець Олег Дубровін. – Проблему потрібно перевести в іншу площину: як ми зможемо зібрати його, наш урожай?
У нинішній ситуації це питання не стільки працьовитості, скільки економічних відносин між виробниками зерна і державою. Урядова підтримка хліборобів завжди була недостатньою. Але навіть та невеличка фінансова підмога, яку, як правило, ще і давали із запізненням, все ж таки виручала фермерів. Але з осені минулого року, коли в господарській системі стрімко позначилася криза, навіть така допомога практично припинилася.
Наприклад, на 3600 га, що належать ТОВ ім. Войкова, дотація у 2008 році склала 137 тис. гривень, що менше 4 гривень на один гектар. Зрозуміло, що обробіток землі, сівба, жнива, і десятки інших супровідних сільськогосподарських робіт, вартість яких формують загальні витрати, необхідні, щоб одержати врожай, не йдуть із цією малюсінькою сумою в жодне порівняння. «Войковці» як найблагополучніші господарі тримаються на грошових заощадженнях, накопичених за попередні роки. Але далеко не всі можуть дозволити собі жити «на свої».
Фермери скаржаться, що цього року дотацій ще не давали ні копійки, хоча озимі вже давно зійшли. По-доброму, допомога від держави повинна б надійти до березня. Втім, у минулі роки так і було. Але у 2009 році уряд, зайнятий дільбою привілеїв, забув ухвалити програму дотування сільськогосподарської галузі. Цілком ймовірно, отямитися змусять жнива, коли зерно буде вже засипатися в складські приміщення. Тоді і почнуть поспішно вводитися квоти-пільги, щоб утримати найважливіший продукт у межах країни.
Можливо, врятувати становище могли б банківські кредити? Тільки життя показує, що надія на доброчинність банків ілюзорна. Наприклад, торік разом з комісійними зборами банкірам доводилося повертати борг фактично з 23-відсотковим приростом, а не з тими прийнятними 17%, які обіцяні в рекламних проспектах. По секрету один фермер сказав, що за необхідності не виключався розрахунок за фіктивною довідкою, де фігурував кредит в 17%, а решта вирішувалося за згодою.
Можливо, так би пристосовувалися один до одного і далі. Але сьогоднішня ситуація загострена тим, що банки взагалі не хочуть давати кредити аграріям, на які б умови ті не погоджувалися. Землю як предмет застави банки навіть не розглядають. Тепер вони втратили інтерес навіть до такого заставного майна, як дорога закордонна сільгосптехніка. Хоча комбайн німецького виробництва, оформлений як застава, є серйозним гарантом повернення грошей, взятих у банку, оскільки він необхідний фермерові для збору врожаю. І він зробить все, щоб свій борг погасити вчасно.
Чи буде знижено монопольний тиск трейдерів на закупівельному ринку? О. Дубровін знизує плечима. А факт залишається фактом: ціна, установлена скупниками на зерно врожаю минулого року, була для кожної тонни на 600 – 700 гривень меншою, ніж його собівартість. Тепер, оскільки кредитів немає, можна прогнозувати, що сільгоспвиробники, будучи припертими до стіни, погодяться на ще більші цінові знижки, аби тільки реалізувати продукцію і мати хоч якісь кошти на подальший розвиток. Тому що пустити гроші в обіг потрібно буде не потім, а зараз!
Отже, такої можливості, як притримати зерно на складі, щоб виждати, коли ціни на нього піднімуться, у дрібних і середніх господарств однозначно не буде.
Серед їхніх директорів і без того ростуть сумніви, чи вистачить їм коштів зібрати те, що з такими труднощами посіяно? І зовсім губляться в припущеннях, на які кошти будуть здійснювати чергову сівбу восени цього року. Вони моляться про те, щоб хоча б компенсувати свої витрати на вирощування врожаю, а не про прибуток і створення бази на перспективу.
Першим дзвінком про те, що деякі господарства опинилися в тяжкому становищі, є затримка зарплати своїм працівникам. Другим – економічні висновки того, що є всі передумови для подорожчання хліба.
На запитання, чи набагато зросли в ціні компоненти врожаю, я почув приголомшливу відповідь. У порівнянні з жовтнем 2008 року гербіциди подорожчали мінімум у півтора раза. Вартість запчастин як для вітчизняної, так і для іноземної техніки зросла в 2 рази, нітроаммофосу – з 2300 гривень за одну тонну до 5500 гривень усього за 2 роки. За традицією до жнив можуть знову накрутити ціну на солярку. І всі ці підвищення, а також «накрутки» на послугах перевізників, рознощиків, пекарів, продавців будуть перенесені на вартість кожного буханця хліба.
Отже: немає врожаю – біда. Є врожай – теж біда! Тільки іншого роду. І не часткова, а спільна. Тому що, якщо до липня в продовольчому господарстві країни збережеться такий же розклад, то в трубу вилетить увесь агропромисловий комплекс.
