Рада суддів області, що відбулася у квітні, висловила серйозне занепокоєння низьким рівнем матеріального забезпечення судів.
Кожний громадянин може сказати, що суди – державна структура, яка фінансується з бюджету. І засумніватися: невже на державну структуру, що здійснює правовий захист громадян, у казні не передбачено необхідних коштів? У пошуках відповіді довелося звернутися до цифр. Вони отримані у прес-службі Апеляційного суду Одеської області, який з початку року досить болісно переживає фінансову проблему.
За показного вигляду установи, де вершиться правосуддя, у це було важко повірити. Але дані бухгалтерських звітів підтвердили факт фінансових негараздів. Дивує, що фінансування відбувається за дуже урізаною програмою. Цього року, як і в попередні, було складено проект бюджету, у кошторисі були зазначені цілком обґрунтовані потреби Апеляційного суду. Але у Мінфіні України не перейнялися тією простою істиною, що проведення судових процесів неминуче пов’язано із грошовими витратами. Кошторис переглянули, перекроїли, і перерахування на усі статті витрат скоротили в кілька разів!
Так, на закупівлю паперу, різних бланків, канцелярського приладдя виділено грошей в 11 разів менше, ніж слід було б. На оплату телефонного зв'язку, відправлення поштової кореспонденції, судових повісток – у 4 рази менше, на оплату електроенергії, водопостачання, опалення відпущено лише 45% від потреби. На придбання комп'ютерів, ксероксів, оргтехніки та їх ремонт не виділено взагалі нічого. У перекладі на мову судочинства це означає, що, якщо раптом у секретаря "заглючить" комп'ютер із інформацією щодо конкретної справи, слухання може бути перенесено на інший термін. Розгляд справи може бути також відкладено через таку технічну дрібницю, як неможливість скопіювати документи, які виготовив суддя. Чи не дивно, що у цивілізованому світі доводиться вирішувати завдання, як відправити кілька примірників, наприклад, до слідчого ізолятора, щоб учасники процесу могли ознайомитися із матеріалами справи? А ці громадяни напевно зацікавлені у якнайшвидшій розв'язці і не можуть миритися з тим абсурдом, що швидкість ухвалення рішення залежить від несправності картриджа.
Затягують розгляд справ також відносини з поштою, тому що вони ускладнені боргом, який виріс за три місяці поточного року до 45 тис. гривень. Колись приїжджав кур'єр, і забирав у канцелярії кореспонденцію, підготовлену для розсилання. Тепер там накопичуються паперові гори повісток, а забезпечити явку до суду свідків стає непросто. Якщо вони не прийдуть, без них засідання не відбудеться, і потягнуться претензії. Щоб уберегти авторитет судової влади та допомогти громадянам, судді нерідко беруть поштові витрати на себе і пересилають конверти адресатам за свій рахунок. Нерідко вони звертаються до дільничних інспекторів, щоб ті, наскільки це вдається, взяли на себе кур'єрську роботу. Добре, що вони йдуть назустріч.
Але подумалося, чому взагалі вершителі правосуддя повинні брати на себе функції допоміжних господарських служб і просити постачальників тепла, води або світла про відстрочення платежу, додавати до прохання гарантійні листи? Виходить, державна установа навіть із таким статусом, як Апеляційний суд, нічим не може протистояти декільком приватним структурам, які володіють ринком комунальних послуг. Вітчизняний суд поставлений у становище бідного родича, який вічно просить, щоб звести кінці з кінцями. Якщо комп'ютери або телефони та факси будуть відключені за несплату, то робота суду автоматично зупиниться. Десятки тисяч людей будуть позбавлені ґарантованого державою юридичного захисту.
Гостро відчувається нестача фінансування, коли слухаються кримінальні справи, що вимагає присутності у залі трьох або навіть чотирьох засідателів. Вони звільняються від роботи із умовою, що їм буде нараховуватися зарплата у розмірі їхнього середнього заробітку. Якщо порушити цей принцип стимулювання, засідатель має право не прийти, і ніхто його не змусить працювати задарма. На забезпечення діяльності засідателів щомісяця передбачено виділення близько 10 тис. гривень. Але дається лише 6 тисяч! Також проблематично організувати прибуття на засідання свідка, який живе у іншому місті. Або відправити суддю на виїзне засідання до району, оскільки на відрядження відпущено удвічі менше, ніж реально потрібно. Тоді ухвалюються рішення йти назустріч людям та їхати до них за свої гроші.
Найсумніше, що доки втрясаються грошові перипетії, підсудні сидять у задушливих камерах, де кожний зайвий день – тягар. І знемагати, чекаючи на вирок, звичайно ж, сподіваючись, що він буде виправдальний або пом'якшений.
При цьому нарікання адресуються суддям, які нібито "тягнуть справу". Ще гірше у районних судах. На них повністю поширюється стандарт, за яким що нижча інстанція, то менше виділяється грошей на її роботу. І це також дає додатковий привід для невдоволення. У цілому ж створюється ідеальне середовище для формування негативного ставлення до національної системи судочинства. Невже для суду, який обслуговує за рік десятки тисяч громадян, не можна зробити виняток? Однак – не роблять, говорять: потерпіть! Суддям це дозволяє робити їхня професійна витримка. А чому страждають люди...
