(Продовження.)

Знахідний відмінок (множина)

У ньому теж є форми сучасні і давніші, тільки стосуються вони вже не речей і предметів, як було в однині, а істот.

Сучасні форми: пасу овець, доглядаю дітей, ловлю сомів, щук, линів.

Давніші форми: пасу вівці, бавлю діти, ловлю соми, щуки, лини.

Давнішій спосіб відмінювання, як бачимо, прирівнював форми знахідного відмінка до форм називного, сучасний – до родового.

Розглянемо у зв’язку з цим приклади фразобування:

а) з народної творчості– Міняй бикина воли, щоб удома не були; Пішов собакипасти, – кажуть про того, хто переступив межі закону і тепер відбуває покарання; Перевівся на пси– про того, хто морально або матеріально занепав;

б) з класичної літератури– Я пас ягнятаза селом(Шевченко); Устав рано пан господар, конізапрягає(Руданський).

Стосувалися такі форми не лише назв тварин. Сестро наша, сестро, чого стара стала? Чи синиженила, чи дочкиддавала? – співають на Полтавщині; Дрібного дощику напився, на хорошії женчикиподивився,– співають на Волині (з фольклорних записів Лесі Українки); Перечуєш через люди, – писав Куліш; Не будемо в парі через воріженьки, – читаємо в Марка Вовчка.

Сучасні українські літератори давнішими формами знахідного відмінка нехтують.

– То що ж тут такого? – спитає читач. – Кожна мова має давнішій сучасніші граматичні форми і способи фразобудування. Щось відходить у минуле, щось народжується – мова живе, розвивається.

Це справді так. Тільки нашій мові судилося йти не власним шляхом розвитку, а в бік російщини. І гнали її сюди не лише шкільні граматики, що обминали все народомовне, а й академічні посібники, що свідомовилучали його. Читаємо, наприклад, у виданому АН УРСР «Курсі історії української літературної мови» (1958, с.550): «Не становлять сучасної літературної норми такі звороти, що інколи зустрічалися в Коцюбинського: «схожий до яйця» (згадаймо паралель, у якій автори «сердили» читачів!), «забуваючи на закон», «клясти чоловікові», «самота… налилася вухами», «ставлять курінь про сторожа», «проз корчму», «порадитись лікаря», «його боліло», «Рустем заходив у голову».

Помітили? Все народне «сучасної літературної норми не становить». А що ж становить? Тільки те, що уподібнилось російському. Це – розвиток?

ДОБРЕ, що Григір Тютюнник пильно дослухався мови своїх земляків. Це вберегло його від ігнорування рідної мови, не притупило талановитого її чуття. В його творах можна знайти багато з того, що гналося поза рамки «літературної норми»: Спиляли старого осокорана дрова; Вишень насушила про зиму; Не васрадитимуть, що мені робити!І т.д.

Така проза сприймається на рівні поезії…

Нарешті, ще одне зауваження про знахідний відмінок. Тут краще вдатися до скороченої таблиці відмінювання:

Російського Українського

Н.(твоя) мать (твоя) мати

Р. (твоей) матери (твоєї) матері

Д. (твоей) матери (твоїй) матері

З. (твою) мать (твою) матір

Якщо пильно придивитись до форм знахідного відмінка в обох колонках, можна на суто граматичному рівні переконатися: відоме словосполучення, без якого, кажуть, ніщо сьогодні й з місця не зрушить, є тільки витвором «великого и могучего». Справді, знахідний відмінок у російській колонці (твою мать) – саме тієї форми, якої українська не має, а та форма, яку українська мова в знахідному відмінку (твою матір), до горезвісної «формули руху» не пасує. Мораль: негоже, українцеві переходити на чуже мовлення! Особливо в описаному випадку!