В селі Зоря, заснованому на території Бессарабії болгарами-переселенцями ще у XIX столітті, на вулиці Першотравневій, у батьківському будинку Івана Георгійовича Кирилова, розташований музей «Гуляма кишта», що в перекладі означає «великий дім». У гарному національному вбранні хлібом-сіллю гостей і відвідувачів зустрічають привітні господарі разом з народним ансамблем болгарської пісні «Янка».
Жителі Зорі своєю любов'ю до праці, до рідних джерел перетворили село на найкрасивіший і найдоглянутіший населений пункт нашого району. Тут вміють не лише працювати, але і відпочивати, шанувати традиції і обряди предків. Запальний народний танець хоро, національна музика, кухня, гарячий болгарський темперамент стали своєрідними атрибутами цього народу. Він зумів за два сторіччя не лише закріпитися на бессарабських землях, обжити їх, але і зберегти свої особливості, що виблискують гранями національної культури. А сільський музей став своєрідним храмом національних традицій. У трьох кімнатах, де збережено інтер'єр житла предків, зберігаються дбайливо зібрані вишивки, одяг і предмети побуту. Оздоблення кімнат, фотографії на стінах і меблі немов відтворюють умови проживання болгар у минулі часи. На почесному місці – фотознімок організатора і музи – Віри Миколаївни Златової, у минулому – завідувачки дитячого садка "Золотий ключик". Саме їй належала ідея створення музею, яку вона втілила в життя, почавши ще багато років тому збирати по подвір'ях експонати і болгарський фольклор. При музеї було організовано гурток "Кадинка", що в перекладі означає "польовий мак". Його із задоволенням відвідували вечорами після роботи дорослі жінки.
– Із цього гуртка народився ансамбль "Янка", – згадує одна із найактивніших перших його учасниць Яна Василівна Тодорова, – а ми, молоді дівчата, і до колгоспу свого часу пішли одразу ж після школи працювати, щоб на машині під час виїзду в поле співати. Романтика була – ну прямо як в "Кубанських козаках"! А в полі краса яка! Роздолля для голосу! Душа співає і радіє!
Слухаючи цю жінку, дивлячись у її палкі і молоді очі, дивуєшся тому, скільки пісень вона пам'ятає у свої сімдесят років, скільки може цікавого розповісти про людей села. Разом зі своїми подругами-солістками згадувала про те, як спочатку в школі виник перший у селі музей. Екскурсоводом у ньому працювала Килина Іванівна Тодорова. Потім музей перевели в готельний будинок, де він розташовувався в декількох приміщеннях. А потім експонати були перенесені до Будинку культури, а вже з нього – до приватного будинку. Сьогодні музей підтримують фінансово Зорянська сільська рада і СВК "Дружба". За декілька років тут побували різні делегації туристів і журналісти з Одеси, Києва, Польщі, Канади, Болгарії, Румунії, Німеччини, залишивши захоплені записи в книзі відгуків. Після ознайомлення з експонатами музею вони розглядали фрагменти болгарських обрядів, слухали виступ ансамблю "Янка", яким керують Михайло Іванович Карабаджак та Ірина Миколаївна Стоянова. У творчому активі ансамблю – багато стародавніх болгарських пісень, з якими він неодноразово виступав на оглядах художньої самодіяльності і фестивалях у районі, області і за кордоном. У 2007 і 2008 роках колектив було нагороджено призами – «Срібним листям» – на пісенному фестивалі у Варні "Листопад на спомените". І завжди на всіх конкурсах артистів супроводжують дитячі колективи, які знають і люблять народну болгарську пісню і обряди. Часто запрошують зоряни до себе в гості, до села і до музею, і своїх кровних братів – кулевчанців, співають разом з ними пісні своїх предків.
Напередодні Храмового дня, Зоря знову перетворюється і молодіє, переживаючи свою 178-у річницю, зустрічаючи її оновленою і доглянутою. Цього дня, розповідають жителі, у селі провадиться багато цікавого: кінні перегони, боротьба, різні змагання. А старожили згадують, як усього років п'ятдесят тому збиралися на центральній площі села на свято по двісті-триста чоловік і танцювали хоро в єдиному величезному колі, взявшись за руки. Це коло символічно поєднувало їх, роблячи більш згуртованими і дружними. Адже саме почуття товариства багато в чому допомогло їм зберегти свої звичаї і вистояти на цій землі, що стала для них Батьківщиною, що нахилила небо над їхніми головами.
