Знахідний відмінок

з дієсловом

Та й Гінченко (т І, с. 322) не наводить жодногоприкладу, де б мовилося грати на чому, а тільки – грати на щоабо в (у)що. Навіть Шевченкове Він усюди вештається та на кобзі граєпоминув, хоч у цілому посилається на Кобзаря дуже часто. Може, тому поминув, що на кобзіне вписується у народну складню, за якою, власне, й компоновано словник?

На це питання відповіді не маємо. Дозволяємо собі висловити лише власну думку: коли ходить про музичні інструменти, треба казати й писати грати на що або в (у) що, тобто вживати знахідний відмінок, а не місцевий (на чому),як це практикують росіяни. На наш погляд, цілком відповідатиме народній стилістиці, якщо писатимемо: грати на гітару, на рояль, на саксофонабо в саксофон(як у дуду). Зрештою, будувати фрази так, як свого часу будували й росіяни (звонить в колокола).

Коли ж мова заходить на про музичні інструменти, То ми теж будуємо фрази, як росіяни, –грати на гроші, грати на нервах, грати в шахи, у футбол, у теністощо. Але: играть в куклы – гратися в ляльки, играть жизнью –гратися життям, играть с огнем – гратися з вогнем, дети играют – діти граються. (Докладніше про вжиток дієслів гратиігратисярозповість розділ «Дієслово»).

При дієсловах руху іти, йти, піти, ходити, посилати, коли в реченні вказано мету цього руху, ставимо знахідний відмінок з прийменником ПО: Люблю дивитися, як ти ідеш по воду(пісня), За границю по дівицю(приказка), Поїхали по того птаха(казка), Дід пішов по гриби, баба по опеньки(співанка).

Росіяни в таких випадках послуговуються прийменником ЗА в сполученні з орудним відмінком. Кажуть заводой. Ми ж уживаємо таку конструкцію (пішло за водою, полетіло за вітром) лише тоді, коли маємо на увазі згинуло, пропало, десь поділося, минуло, пішло на безвік.

Дієслово змерзнутивимагає знахідного відмінка з прийменником У(В): змерз у ноги, змерз у голову.

До сьогодні (на сміх приїжджим росіянам) одесити додержуються цієї вимоги. Навіть ті з них, які «на дух не выносят» нічого українського. Ось приклад із часів, коли зайшла мода ходити взимку без шапки. Один з таких модників заходить до трамвая.

– Молодой человек, – зачіпає його набагато старший одесит, – идите сюда, я вам место уступлю. Я вижу, что вы собираетесь стать ба-альшим начальником.

– По чему же это вы видите? – заінтриговано питає молодик.

– По тому, что вы в головуне мерзнете.

– Точно, – підхопив жарт старого – Начальникам крепкие головы нужны.

Щодо дієслів чекати, зачекати, почекати, ждати, заждати, сподіватися,то вони, крім родового, як уже мовлено, можуть вимагати по собі ще й знахідноговідмінка. Але цього разу вже з прийменником НА: чекати, сподіватися, ждатиНА кого, НА що. Отже, можна сказати: чекай добра(род. відм.) і чекай на добро(знах. відм.), сподіваємося дощуі сподіваємося на дощ– усе залежить од відтінку, якого хочемо реченню надати. НА підсилює нетерплячку.

Проте названі дієслова (крім сподіватися) трапляються часом і з давальнимвідмінком. Ось читаємо у Квітки-Основ’яненка: Заждіть менікуме, з боргом до базару. Або чуємо від Бені Кріка з «Одесских рассказов) Бабеля: Повремени мнепару дней, дай вздохнуть.Росіянин у такій фразі достоту обійшовся б без «мне». Але Беня – не росіянин. Він «русскоязычный», та ще й одесит.