В «ОВ» побували практикантки, які навчаються на відділенні прикладної лінгвістики філологічного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова. Тут і відбулося знайомство, в результаті якого редакція запропонувала студенткам викласти на папері своє бачення проблеми, яка кожну з них якоюсь мірою тривожить, не залишає байдужою.
Студентки відгукнулися на пропозицію. Ось деякі з роздумів, що надійшли від них, на тему, так би мовити, проб молодого пера.
А. Кулакова: Що на світі престижно?
З кожним роком дедалі більше молоді прагне вступити до вузів. Але чи всі роблять це тому, що прагнуть здобути вищу освіту, і їм це справді цікаво? Я в цьому не впевнена, адже є багато показників, які свідчать про зворотне. Чи не дивно те, що дехто подає заяви одразу до кількох навчальних закладів, іноді на абсолютно різні за своєю тематикою факультети? Вже на цю абсолютну байдужість вступника до того, де він буде навчатися, слід звернути увагу.
Напевно немає більшого страху для школяра-випускника, втім, як і для будь-якого іншого абітурієнта, ніж невступ до вузу. Усім нам з дитинства батьки і вчителі повторюють про те, як необхідна вища освіта, при тому не зауважуючи або ігноруючи здібності, талант власної дитини. Винятково з «добрих спонукань» вони намагаються влаштувати своє чадо хоч до якогось, нехай і найнепрестижнішого інституту, – головне, щоб був диплом. І в багатьох випадках диплом потрібен саме батькам, а не їхній дитині. Останнім часом така ситуація стає дедалі звичнішою, не викликає належного негативу з боку суспільства.
Багато хто вважає, що якщо дитина не хоче вступати до вузу, то вона ледача, і згодом це пройде. Але уявимо собі таку ситуацію: дівчинка з 4 років займається танцями, вона дуже любить своє заняття, талановита і працьовита, що підтверджується першими місцями на змаганнях. Ця дівчинка мріє далі навчатися, вона не уявляє життя без танців – але ні, батько і мати в один голос повторюють, що так вона нічого не доможеться, буде сидіти на шиї батьків. І що ж їй залишається робити? Стискаючи серце, вона подає документи до обраного батьками вузу, з острахом дізнається, що вступила.
І що ж далі? Дівчинка, яка звикла до залізної дисципліни, навчається на відмінно, чим дуже тішить своїх батьків, котрі дедалі більше переконуються, що вони вчинили правильно. Потім вона вдало влаштовується на роботу і загалом непогано живе, але в душі вона глибоко нещасна: адже знає, що багато втратила в цьому житті, так і не реалізувавши свій талант. Це один з можливих варіантів виходу з ситуації, бувають і складніші, менш благополучні.
Я не кажу, що ті, хто подає документи одразу на кілька факультетів, не повинні одержувати місце у вузі. Ні, можливо, це дуже талановиті і всебічно розвинені люди. І якщо людина не проявляє належної активності при виборі напряму навчання, це не означає, що вона буде погано навчатися, адже може бути і так, що вона ще не визначилася у житті, що само по собі прийде до неї дещо пізніше. Але якщо людина справді талановита у якійсь галузі і готова трудитися, щоб довести це, то не слід змушувати її вступати туди, куди хочуть її батьки або радять із власного досвіду вчителі. Якщо людині важко навчатися – це можна перебороти, але якщо нецікаво – цього вже не зміниш. Просто потрібно пам’ятати, що немає непрестижних професій, всі вони потрібні, головне, щоб людина займалася тим, що їй справді цікаво і була задоволена – це допоможе розв’язувати безліч проблем: соціальних, культурних, державних.
К. Сердюченко: Тане повага і людяність…
Одеса – бурхливе і наповнене життям місто, особливо під час курортного сезону, коли море кличе до себе. У переповненому транспорті виникають гострі сварки, часто без причин, а деякі сцени просто обурливі.
Прикрий інцидент трапився цими днями у трамваї № 5, який йшов від автовокзалу. Водій, зачиняючи двері, не помітив і зачепив згорблену бабусю. Старенька зойкнула. Замість очікуваного вибачення з мікрофону пролунала брутальна лайка на адресу потерпілої з вимогою негайно вийти з трамваю. Обурені пасажири звинуватили водія, проте дехто підтримав грубіяна.
Чи є совість у цього безсердечого чоловіка? Чи є в нього самого мати? Невже в його душі немає елементарних людських почуттів?
…Літо в розпалі. Тане морозиво в руках дітлахів. Дуже прикро, що разом з ним тане повага і людяність, а їх так часто не вистачає.
О. Норик:Чи вміємо ми відпочивати?
Відпочинок потрібний людині такою ж мірою, як і праця. Бо наш організм може нормально розвиватися та існувати тільки при правильному чергуванні праці та відпочинку – могутнього чиннику розвитку особистості та її здібностей, зміцнення здоров’я. А як відпочиваємо ми тепер?
Настала гаряча пора – літо. Найпопулярніші місця відпочинку – пляж і море, звичайно. Та, на жаль, наш відпочинок перетворюється тут на суцільний безлад, на екологічне неподобство. Йдучи на море, люди беруть обов’язково пиво, сухарики, чипси та іншу отруту... А все сміття викидають собі під ноги.
Ось, наприклад, Аркадія – найвідоміший пляж, дзеркало морського міста. А на що його перетворила людина? Купи сміття як на самому пляжі, так і поблизу, біля дорогих клубів, ресторанів. Розбиті пляшки, недокурки, пластикові пакети... А доповнюють увесь цей пейзаж бомжі та бездомні собаки. Така картина не лише в Аркадії. І в усьому цьому ми живемо, все це нас оточує!
З острахом я думаю про завтрашній день: що залишиться після нас, молодого покоління? Який спадок отримають наші майбутні діти? Чи збережемо ми самі отриманий спадок? Невже не можна відпочивати культурно, а не сидіти за пляшкою алкогольного напою, сигаретою в руках, шкодити власному здоров’ю? Як низько впала наша культура... Незважаючи на те, що технічний прогрес невпинно крокує вперед, це не збагачує нашу мораль, не укріплює совість, не допомагає ставати людянішими і толерантнішими.
Відпочиваючи, ми шкодимо самим собі – забруднюємо навколишнє середовище. На пляжі вже ніде стати від недокурків, пляшок та подібного мотлоху. Море забирає пісок разом з брудом до себе, а ми купаємося там…
Ми беремо у природи її багатства, а вона, у свою чергу, чекає від нас подяки, а головне – захисту і любові. То ж шануймося, люди добрі!
Г. Білоконь: Дороге щастя
Виходячи з обставин в нашій країні, починаєш замислюватися, а чи варто заводити дитину і яким буде її життя? З нинішнього року Україна перейшла на європейські критерії реєстрації немовляти, зокрема, недоношених дітей, за якими дитина вважається життєздатною уже у 22 тижні вагітності. Здавалося б, це дасть можливість зберегти тисячі життів маленьких людей (в Україні 5% дітей народжуються недоношеними), але у той же час це означає, що витрати на медикаменти звичайним «дитячим набором» не обмежаться.
Однак мало хто знає, що лише курс лікування проти склеювання легенів коштує до 10 тисяч гривень. Чи здатен середній українець заплатити таку суму? Досить сумнівно! Статистика показує, що в столиці нашої держави виживає не більше 45% дітей, які народилися з малою масою тіла, тоді як у розвинених державах цей показник майже удвічі вищий.
Якщо ж вам пощастило народити здорову дитину, її потрібно забезпечити всім необхідним для повноцінного життя, що теж задоволення не дешеве. При нинішній розмаїтості товарів для дітей це завдання не складне, однак потребує значних фінансових витрат. При середньому місячному доході українця (1774 грн), видатки на народження дитини становлять від 300$ (у державній системі) до 6000$ (якщо оплачувати самому в приватному закладі). При цьому, від 300$ до 500$ – плата за «нормальні» перебування, пологи і догляд, які ви одержите, якщо пощастить і ви зіткнетеся із сумлінним медперсоналом. Цікавим є той факт, що протягом останніх п’яти років народжуваність в Україні збільшується на 4-6%, але аборти в 1,2 раза перевищують кількість пологів!
Можливо, ця інформація і звучить песимістично, але надія на краще майбутнє для себе і своїх дітей є завжди. Так що падати духом не слід, буде і на нашій вулиці свято.
