Особливості відмінювання

іменників у множині

Писати про це наміру не було, бо й у передмові сказано, що ця книжка – не підручник. Та от натрапили в одній з газет: 10 тонн вовни з романівських вівців (замість овець), а з телевізора почули про виготовлення косметики з бруньків (замість бруньок)… Стало ясно: треба вказати ще й на такий наслідок русифікації, яка вводила в українську шкільну практику «полегшені» граматики.

Отже, знову доведеться згадати про поділ іменників на відміни.

Якщо згадали, то тепер тільки правила:

1. Іменники першої відміни (жіночий рід) мають у родовому відмінку множини нульове закінчення (берези – беріз, верби – верб, мрії – мрій).

Якщо в основі іменника є суфікс -к-, то в родовому відмінку множини перед ним з’являється вставне о: діжки – діжок, дочки – дочок, бруньки – бруньок.Деякі іменники дістають вставне о, і не маючи суфікса -к-. Їх просто треба запам’ятати: кухні – кухонь, сосна – сосон (і сосен). У деяких іменників з’являється вставний звук е.Їх теж треба запам’ятати: весна – весен, вишня – вишень, черешня – черешень, домна – домен, війна – воєн, лікарня – лікарень, майстерня – майстерень, шабля – шабель, земля – земель, гривня – гривень, вівця – овець. Повторюємо: овець. І підкріплюємо прикладом: «Не бачили моїх овець?»

Що ж до закінчення -ів (-їв), то це в основному прерогатива чоловічого (школярів, козаків, солдатів, столів, країв)та середнього роду з основами на в, р, іть(верхів’їв, міжгір’їв, життів, почуттів, відкриттів, перекриттів, покриттів), хоч останні два іменники можуть мати й паралельні форми (покрить, перекрить).

У жіночому роді -івбуває лише в іменниках з основою на в(корів, брів, удів), але це не закінчення, а результат дії відомого фонетичного закону, за яким ов закритому складі перейшло в і, що збіглося з основою: коров-а – корів.

Закінчення -івмають лише іменники суддів і легенів,хоч в останньому може бути закінчення й нульове – легень. Паралельні закінчення – нульове та -івмає також іменник баба: баб – бабів.

2. Нульове закінчення мають також іменники середнього роду другої відміни без названих вище основ: озер, боліт, вікон, слів, умінь, сердець, селищі чоловічого з суфіксом -ин: болгарин – болгар, татарин – татар, киянин – киян, селянин – селян, слов’янин – слов’ян (винятки:осетинів, грузинів). Сюди ж таки, цебто до іменників, що в родовому відмінку множини мають нульове закінчення, належать іменники четвертої відміни (телят, курчат, хлоп’ят).

3. Щодо іменників третьої відміни, то вони в родовому множини мають закінчення -ей: відповідей, подорожей, ночей, тіней, вістей, верфей, галузей,крім іменника мати, який у родовому відмінку множини має -ів(матерів).

Закінчення -еймають також деякі іменники першої (статей, сімей, ескадрилей)і другої відміни (коней).

Типові помилки газетярів щодо відмінкових закінчень множини. З вівцями та брунькамими вже розібралися. А от про солдатів і слов’янслід нагадати: солдативідмінюються так само, як і козаки. Тому треба писати: «На вулиці було багато солдатів» (а не зросійщене солдат). Слов’янивідмінюються так само, як селяни, тому треба писати «Пісні західних слов’ян» (а не слов’янів, як частенько трапляється в газетах).

Ще одне про селян. У сучасних засобах масової інформації їх часом називають «сільчани». Не треба цього робити. Росіяни вигадали «сельчан», щоб з їхньою допомогою позбутися «крестьян» (це слово здавалося більшовикам крамольним, бо мало корінь «крест»), а ми йдемо за російським прикладом без жодної на те потреби. Адже тепер уже більшовиків ніби немає. А діло їхнє, виходить, живе?..