Не секрет, що імідж Одеси, значною мірою, заснований на міфах. Один з них – наше місто гостинне, толерантне, доброзичливе. Загалом, «якщо випало в імперії народитися, краще жити в глухій провінції біля моря». Жити, можливо, й краще, – а от працювати... директором Одеського національного академічного театру опери та балету досить непросто.
Мета виправдовувала засоби?..
Історія короткого перебування на цьому посту Сергія Владиславовича Проскурні – наочний тому доказ. Методи вигнання його з Одеси не лише потрясають до основ міф про доброзичливість одеситів, але змушують червоніти за наше місто. Шкода, що захисники театру для досягнення своєї шляхетної мети використали не найшляхетніші засоби...
Серед численних звинувачень на адресу С. Проскурні, озвучених представниками колективу театру та громадськості міста, були, наприклад, такі: націоналіст, бандерівець, западенець (Сергій Проскурня – уродженець Львова). Наш «варяг» мав необережність постати перед поважною одеською публікою у вишиванці і говорити українською мовою – це було розцінено як виклик, як ознака експансії «западенської» культури! Якби сама не чула – не повірила б, що так заявляють люди, які мають стосунок до творчої інтелігенції.
На щастя, для іміджу та реноме Одеси, не усі міркують такими категоріями. Інакомислячі, – а серед них працівники театру опери та балету, його палкі шанувальники, просто одесити, – призначення нового директора сприйняли із надією. Відрекомендовуючи Сергія Проскурню, міністр культури та туризму України Василь Вовкун охарактеризував його як керівника, який «щасливо поєднує творчі здібності із чудовими якостями культурного менеджера». Однак такий керівник виявився у нашому театрі «стороннім тілом».
Ймовірно, обрана Сергієм Владиславовичем тактика була небездоганною... Він звик працювати швидко – можливо, не слід було так квапитися... (Щоправда, тоді навряд чи відбулися б протягом неповних трьох місяців його директорства «Парад диригентів» та прем’єра опери «Кармен» – не однозначно сприйнята, але цікава). Обструкції, однак, піддалася стратегія його програми-концепції щодо оновлення театру. Відповідно до версії супротивників колишнього директора, викладеної ними під час зустрічі із Прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко (якій передували мітинги протесту), С.В. Проскурня постав злим генієм, який з’явився в Одесі ледве чи не з метою знищити одну з наших святинь. Прем’єр-міністр, не вислухавши протилежного боку (!), одним розчерком свого всесильного пера змістила небажаного частині колективу директора. А Сергій Проскурня, у свою чергу, пропонував розв’язати конфлікт іншим шляхом: після закінчення роботи спеціальної міністерської комісії провести загальні збори колективу театру та обрати директора таємним голосуванням...
За що???
А тим часом, при пильнішому неупередженому розгляді, виявляється, що концепція С. Проскурні (до речі, роздана працівникам театру для ознайомлення, коментарів та побажань) практично не дає підстав для висловлених на його адресу звинувачень.
Ось лише деякі її положення. На наступний, ювілейний двохсотий сезон було заплановано цикл вистав і концертів за участю артистів зі світовим ім’ям. Серед намічених прем’єр: балет «Доктор Айболить», бенефіси балетмейстерів Володимира Трощенка та Георгія Ковтуна, одноактні балети «Катерина Білокур», «Ван Гог», «Гагаку» (на сюжет новели А. Рюноске). У репертуарі театру, відповідно до концепції його розвитку, повинні бути твори різних епох та стилів – від Глюка до Луїджі Нона. Для юних глядачів – дитячі абонементи, літературно-музичні програми «Дитячі сезони». Концепцією було передбачено створення Міжнародної піклувальної ради театру, Міжнародного благодійного фонду, Міжнародної організації друзів театру. Питання репертуару мали вирішуватися за участю експертної комісії, створеної Міністерством культури та туризму. Що стосується кадрової політики, то Сергій Проскурня запевнив, що жоден працівник театру не буде «викинутий за борт». Підтримка творчої молоді (особливо дебютантів), соціальний захист ветеранів, взаємодія із профспілковими організаціями – її пріоритетні напрями.
А протилежна сторона звинувачувала С. Проскурню: у намірах знищити театр, перетворити його у розважальний центр, вилучити із репертуару класику, розігнати старий колектив, у рейдерському захопленні, зазіханнях на святе... Проект «Ніч в Опері» (концерт із 23.00 до 01.00, у програмі якого – твори на «тему ночі») витлумачений як намір перетворити храм мистецтва у нічний клуб. Запрошувати виконавців з інших міст та країн – отже, позбуватися нинішньої трупи, а театр використовувати як підмостки для гастролерів. З гасел на мітингах: «Театр – не місце для експерименту!», «Класичному театру – класичне спрямування», «Не віддамо одеський оперний!», «Ні Проскурні!»
За лаштунками
Те, що «не усе спокійно в датському королівстві», – не секрет: інформація про нездорові обставини в «храмі мистецтва» зрідка вихлюпувалася за його межі. На жаль, наш театр опери та балету страждає не лише від «недуг» творчого плану... Ледве обійнявши посаду (перебуваючи ще у статусі в.о.), Сергій Проскурня впритул зайнявся вивченням усіх сторін життя театру. При цьому розкрив низку порушень, зокрема пов’язаних із діяльністю, а точніше, бездіяльністю тендерного комітету, зі штатним розкладом (було виявлено значну кількість «мертвих душ»), продажем квитків тощо.
Сергій Проскурня:
– Захищаючи державу, я повинен був зробити заяву щодо порушень до прокуратури. Через півгодини у театрі вже знали, що я був у прокуратурі, а 27 червня відбувся перший мітинг. Це була реакція на мій візит до прокуратури 26 червня.
Судячи з того, що масована атака, із залученням «важкої артилерії» – представників міської еліти, які підписали відкритий лист проти нього, а потім і Прем’єр-міністра, почалася саме після 26 червня, у словах Сергія Проскурні є резон. Їх підтверджують і заяви, зроблені на нещодавній прес-конференції його прихильниками: головою незалежної профспілки театру В. Сивоглазом, заслуженими артистами України Галиною Жадушкіною та Володимиром Борисовим.
Сергій Проскурня суть того, що відбувається, характеризує таким чином:
– Питання розвитку театральної справи в Україні та одного із кращих її театрів – це питання культурної політики. Одеський оперний театр – всесвітньо відомий бренд, і тому у моїй концепції було написано, що треба встановити баланс між пам’яткою архітектури та сценічним мистецтвом. Я володію таким арсеналом менеджерських, організаторських, творчих засобів, таким потенціалом, щоб, разом із колективом театру, вивести його із тієї ситуації, у якій він опинився, із творчої кризи, я б навіть сказав. Тривалий скандал, це не конфлікт директорів – колишнього парторга та сучасного менеджера культури, це результат зіткнення різних ментальностей. Очевидно, що у даній ситуації я захищаю не себе, і не факт свого можливого повернення до театру, – я захищаю сучасний підхід та сучасну точку зору на театральний процес. Вибачте за пафос – це моя місія зараз.
Сергій Проскурня має намір у судовому порядку заперечувати своє звільнення.
Театральна п’ятирічка
Нещодавно в.о. директора Одеського національного академічного театру опери та балету народний артист України Анатолій Дуда обнародував «стратегію відновлення театру», розраховану на п’ять років. Щось подібне, за своєю суттю, ми нещодавно вже чули – від іншого директора. Отже... У ювілейному сезоні заплановано прем’єру опери «Турандот» у постановці італійського режисера Італо Нунціато. Є домовленості про запрошення Олега Табакова – для постановки вистави «Пікова дама», Юрія Григоровича («Спартак»), чеського хореографа світового рівня Іржі Кілліана. У планах – постановка оперно-балетної вистави «Вій», опери «Дон Жуан» у «сучасній інтерпретації», балету «Айболить», першої частини опери «Валькірія». Розроблено спільний із Всесвітнім клубом одеситів проект – міжнародний конкурс на кращу оперу на одеський сюжет.
Анатолій Дуда:
– Наша мета – за п’ять років зробити з Одеської опери найвідоміший культурний бренд України. Щоб це був об’єкт міжнародного культурного туризму на рівні Праги, Відня або Санкт-Петербургу.
...Розпочинається нова глава у житті театру. Але пишеться вона, на жаль, не з чистого аркуша – прологом до неї стала історія бліц-перебування на посту директора Сергія Проскурні, з яким так не по-джентльменськи розлучилися...
