Досліджуючи архівні документи…

У селі Мар’янівці Ширяївського району, на шкільному подвір’ї, стоїть пам’ятник випускникові цієї школи Герою Радянського Союзу Леоніду Лавренюку, який загинув у квітні 1945 року на підступах до австрійської столиці. Вперше нарис про нього наш спеціальний кореспондент, письменник Богдан Сушинський опублікував на сторінках обласної молодіжної газети ще далекого 1984 року, а через три роки по тому, в доповненому вигляді, цей же нарис було опубліковано у збірнику «Славою овіяні», що побачив світ у київському видавництві «Молодь». Та нещодавно журналіст знову побував у Мар’янівці, де зустрівся з сестрою героя, колишньою вчителькою Олександрою Федорівною Лавренюк-Мосейчук, а, крім того, продовжуючи пошук, ознайомився з цілою низкою архівних довідок, листів та інших документів.

На своєму віку мені довелося ознайомитися з сотнями історичних та архівних документів різних епох, але щоразу черговий документ беру до рук з якимось особливим душевним хвилюванням. Та й як можна залишатися спокійним, коли, наприклад, тримаєш у руках бойовий листок «Умелому да смелому – слава!» діючої військової частини, випущений ще в березні 1945 року, у перерві між боями, десь на підступах до Відня: «В недавних боях с фашистскими гадами отличился комсорг батальона сержант Леонид Лавренюк. Прочти, что он совершил. Несколько раз стрелки поднимались в атаку, но каждый раз по ним била из села прямой наводкой пушка противника. Нужно было во что бы то ни стало убрать ее с пути. Комсорг Лавренюк первый вызвался выполнить эту почетную задачу. К нему присоединились его боевые друзья – комсомольцы Василий Оскин и Валерий Позюмский. Смелые воины пробрались через первую линию обороны гитлеровцев, перебили из автоматов орудийную прислугу, захватили пушку и открыли из нее огонь по вражеским пехотинцам. Оборона противника дрогнула. Наши стрелки пошли в атаку и овладели селом».

Або ось ще одне подібне фронтове свідчення: «Лавренюк – истинный сын своего народа. Он не знает страха в борьбе. Он находчив, решителен, смел. Он отлично владеет оружием. Это он первым форсировал водный рубеж и захватил у противника пулемет. Это он один обезоружил в доме десять мадьяр и пять немцев и привел их в штаб. Это Лавренюк из трофейного пулемета отразил контратаку большой группы гитлеровцев, уничтожив свыше тридцати фашистских солдат и офицеров. Воин! Учись бить врага у сержанта Лавренюка!»

Саме на цих та інших документах я і базувався свого часу, працюючи над нарисами про Лавренюка. Та ось нещодавно до мене завітав внучатий племінник героя – Михайло Стреля, який прочитав мою давню оповідь і приніс із собою течку, в якій батьком його та ним самим були зібрані деякі архівні матеріали про Леоніда Лавренюка, що одразу ж захопили мене. Разом із Михайлом ми відвідали сестру загиблого гвардійського офіцера Лавренюка – Олександру Федорівну, останню з рідні, хто спілкувався з ним і міг розповісти про роки дитинства та юності.

Із розповіді Олександри Федорівни, якій минає зараз вісімдесят дев’ятий рік, але яка володіє чудовою пам’яттю, вдалося з’ясувати, що вперше про загибель брата вона дізналася з розповіді знайомої Леоніда, з якою він товаришував ще зі школи і з якою листувався. Можна припустити, що у загиблого (а загинув Лавренюк під час розвідки, від осколків артилерійської міни, яка вибухнула неподалік) однополчани виявили листа цієї дівчини і, скориставшись адресою, повідомили про його смерть. Одначе тривалий час ні мати (батько помер ще до війни), ні брати Леоніда, теж фронтовики, не знали, де саме його поховано. А з’ясувати це вдалося завдяки запиту, надісланому братом героя, Валентином Лавренюком, до речі, учасником оборони Ленінграда, капітаном другого рангу. Й ось переді мною відповідь Центрального Архіву Міноборони СРСР (ЦАМО), розташованого в Подольську під Москвою, від 8 жовтня 1979 року (№ 9; 187780).

«Начальнику управления по розыску исполкома СОКК и КП СССР. Г. Москва, К-160.

Копия тов. Лавренюк В.Ф. г. Одесса-38…

На ваш запрос сообщаем: по документам учета безвозвратных потерь сержантов и солдат, комсорг 3 батальона 475 стр. полка 53 стр. дивизии сержант, Герой Советского Союза Лавренюк Леонид Федорович 1925 года рождения, уроженец Курской области, Б.– Троицкого района, с. Артельное, находясь на фронте Великой Отечественной войны, погиб 11 апреля 1945 г. Захоронен в могиле возле церкви д. Глинцендорф, северо-восточнее г. Вены, Австрия. Основание: ЦАМО, донесение № оп 225628, д. 13, л. 15.

Прошу Вас принять меры по уточнению места захоронения Лавренюк Л.Ф., выяснить. В каком состоянии находится его могила и результаты сообщить тов. Лавренюк В.Ф.».

Цей лист змусив рідних і близьких Леоніда похвилюватися, оскільки і прізвище та ім’я і по батькові, а також дата народження і загибелі співпадали. Проте Лавренюк з Мар’янівки не народжувався і ніколи не жив у Курській області. До того ж, він загинув у званні молодшого лейтенанта. Зрозуміло, що посилання на такий документ не давало права на увічнення пам’яті мар’янівця Леоніда як Героя Радянського Союза і, зокрема, не давало права на спорудження йому пам’ятника.Та не менший подив викликала у мене і копія з цього документу, зроблена 10 листопада 1979 року і засвідчена головою виконкому Мар’янівської сільради Н. Чернегою.

Ось ця копія, яка впродовж тривалого часу сприймалася, як основний офіційний документ: «Копия. Центральный архив Министерства обороны СССР. 8 октября 1979 г. 9; 187781. На Ваш запрос сообщаем: по документам учета безвозвратных потерь сержантов и Солдатов Советской Армии установлено: комсорг 3 б-на 475 стр. полка 53 стр. дивизии гв. младший л-т, Герой Советского Союза Лавренюк Леонид Федорович 1925, уроженец с. Мар’яновка, Ширяевского р-на Одесской области, находясь на фронте Великой Отечественной войны, погиб 11 апреля 1945 г. Захоронен в могиле возле церкви д. Глинцендорф, северо-восточнее г. Вена. Австрия. Ряд 1 могила 3. Основание: ЦАМО, донесение № ОП 225629, д. 13, лист 15. Зам. начальника отдела Алексеев. Печать. Копия верна: председатель исполкома сельского совета народных депутатов с. Марьяновка Ширяевского р-на, Одесской области Н. Чернега. Секретарь исполкома Г. Бурлака. 10 ноября 1979 года».

Досить звірити всі вихідні дані оригіналу і копії, щоб переконатися, що копію зроблено саме з цього, вже процитованого мною, документа. Проте, явно порушуючи закон, голова і секретар виконкому Мар’янівської сільради підписами своїм і печаткою завірили копію, яка… не відповідала оригіналові!

Зверніть увагу: в оригіналі Лавренюка названо сержантом, а в копії – молодшим лейтенантом. В оригіналі йдеться про Лавренюка Л.Ф., що народився в Курській області, а в копії – про Лавренюка Л.Ф., який народився в с. Мар’янівці Ширяївського району Одеської області. Ще одна дивовижна невідповідність полягає в тому, що в оригіналі повідомляється: Лавренюка поховано біля церкви с. Глінцендорф, а в копії з’являється несумісне з цим твердженням уточнення «Ряд 1, могила 3». Звідки воно взялося, адже навряд чи хтось би став зазначати ряд і місце, якщо йдеться про похованні біля сільської церкви? Як вдалося з’ясувати, цей ряд і місце запозичені були з відомостей, про те, що Леоніда перепоховали на Центральному цвинтарі Відня. І це там, на Центральному цвинтарі Відня, його поховано в першому ряду, в могилі під номером 3, а не в селі!

Уявляю собі, який скандал вчинився, якби свого часу місцевою прокуратурою чи КДБ було виявлено таку, м’яко кажучи, неточну, неправдиву «копію»! Зрозуміло, що в такий спосіб сільські керівники намагалися виправити помилку працівників Центрального військового архіву, та все ж таки це було грубим порушенням канонів юриспруденції і закону. Як мені вдалося з’ясувати, ніхто з родичів чи офіційних осіб у ті часи так і не домігся від Подольського архіву довідки, яка підтверджувала б, що йдеться саме про Лавренюка з Одещини, а не з Курщини.

Намагаючись збагнути, чому в сільраді зважилися на такий, прямо кажучи, карний крок, я натрапив серед паперів на копію, зроблену з того ж архівного документа, але 6 листопада 1979 року (тобто зверніть увагу: за чотири дні до появи копії, зробленої в Мар’янівці) головою селищної ради селища «Дружний» Пічугиним і теж, повторно, завіреної (тільки вже 10 листопада 1979 року) головою та секретарем Мар’янівської сільради. Оскільки селищну копію видано раніше, то є підозра, що голова сільради завіряв свою копію, маючи тільки цю, селищну копію, а не оригінал, якого йому, можливо, просто не надали. Або ж ці два голови спільно «виправили» оригінал, скомпонувавши історично більш правдиву копію, хоча і протизаконну.

Певним виправленням помилки архівістів може слугувати довідка, яка зберігається в Михайла Стрелі і яку датовано 27 травня 2009 року. З’явилася вона у відповідь на запит, зроблений матір’ю Михайла, Тетяною Михайлівною Лавренюк, яка є племінницею Леоніда. Відповідь надійшла досить швидко. Вона настільки важлива, що процитую її всю, без будь-який скорочень:

«Министерство обороны Российской Федерации (Минобороны России). Центральный архив. 27 мая 2009 г. № 11, 80926. Архивная справка.

Сообщаем, что в картотеке учета о награжденных значится: мл. лейтенант Лавренюк Леонид Федорович, 1925 г.р., проживавший в Одесской обл., Ширяевском районе, с. Марьяновка, комсорг 475 стрелкового полка 53 стрелковой дивизии, награжден: медалью «За отвагу», приказ 475 сп. № 020/н, от 28.08.44г.; награда вручена, номер награды и наградного документа не указаны; орденом Красного Знамени, пр. 7 гв. арм., № 0213/н, 31.12.1944 г. Отметки о вручении награды нет; орденом Отечественной войны 2 ст. пр. 75, ск. № 033/н, от 24.04.45 г.; награда вручена за № 194500; орденская книжка Е № 994544; присвоено звание «Герой Советского Союза». Указом ПВС СССР от 28 апреля 1945 г., посмертно; в карточке имеется пометка: «Погиб 11.04.45 г.». Грамота Президиума Верховного Совета СССР № 10139 передана матери Лавренюк Вере Михайловне».

А тепер давайте проаналізуємо цей документ. З нього випливає, що звання Героя все ж таки було присвоєне саме тому молодшому лейтенантові Леоніду Федоровичу, який походив із Мар’янівки Ширяївського району, а не тому, що народився в селі Артільному Велико-Троїцького району Курської області. І саме мар’янівський Лавренюк був комсоргом 3 стрілецького батальйону 475 полку 53 гвардійської дивізії; саме він загинув 11 квітня 1945 року. Тобто всі сумніви, які були викликані першою архівною довідкою, з помилковими відомостями про місце народження Лавренюка, ця довідка розвіювала. І це мало принципове значення. Щоправда, він теж породжує кілька запитань, але до цієї розмови ми ще повернемося.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті