Спливли в пам'яті поетичні рядки. І я подумав: скрипка – Єлизавети Гілельс, фортепіано – Еміля Гілельса. Легендарних музикантів, які народилися в Одесі й прославили наше місто. Наприкінці вересня Єлизаветі Гілельс виповнилося б 90 років. У зв'язку із цим було встановлено меморіальну дошку на будинку по провулку Чайковського, 4. Але головне – її 90-річчя перетворилося на справжнє свято музики: на фестиваль симфонічних оркестрів «Москва – Одеса», що проходив під патронатом голови Одеської обласної ради Миколи Скорика. Три незабутніх концерти!
На сцені – Московський державний академічний симфонічний оркестр під управлінням народного артиста Росії Павла Когана (сина двох геніальних скрипалів – Єлизавети Гілельс та Леоніда Когана). У першому відділенні виконується Симфонія № 3 (Шотландська) Фелікса Мендельсона – і з'ясовується, що ця музика, яка виконується рідко, дуже гарна.
Але, зрозуміло, головною була "Домашня симфонія" Ріхарда Штрауса, яка виконувалася після антракту. Ріхард Штраус – неймовірний майстер оркестровки, який створює музику, сповнену динамічних контрастів та "пряну" за звучаннями, декоративно пишну і виразну. Оволодіти цими гігантськими звуковими масами, вибудувати їх у осмислене ціле нелегко, – але Павло Коган блискуче впорався зі своїм завданням.
Наступного вечора концерт давав наш Одеський Національний філармонічний оркестр. Програма була вибудувана дотепно. Увертюра до опери "Дон Жуан" Моцарта – і "Дон Жуан", симфонічна поема Ріхарда Штрауса. А у другому відділенні знову зіставлялися Штраус і Моцарт. Родзинкою програми була скромна за розмірами "Масонська жалобна музика" Моцарта. Виявляється, не треба "напружувати голос" – потрібно просто сказати щось значне, і з такою здаваною простотою. Потрібно забути про себе, щоб сказати про найголовніше: про життя та смерть. Поруч із Моцартом і симфонічна поема "Смерть і просвітління" Ріхарда Штрауса пролунала гідно.
І, нарешті, настав третій день. На сцені – величезна кількість музикантів – об'єдналися обидва оркестри. Виконувався фрагмент із симфонії № 3 Густава Малера "Langsam. Ruhevoll. Empfunden". За диригентським пультом стояв заслужений артист України Хобарт Ерл. Він взагалі любить і глибоко розуміє Малера. Але такого зразкового звучання я ще не чув. Гадаю, що такого роду зустрічі оркестрів – надзвичайно корисні і для диригента, і для наших музикантів. Браво, маестро Хобарта Ерл!
Але кульмінацією усіх трьох вечорів була Сьома симфонія Дмитра Шостаковича. Та сама, котру у блокадному Ленінграді грали до краю змарнілі музиканти в нетопленій залі. Зізнаюся, такої Сьомої – я не чув ніколи. Це було грандіозно. Диригував Павло Коган, але до його оркестру підсаджувалися і наші музиканти. І коли виникла знаменита тема навали, коли вона, поступово наростаючи, вступила у повну силу – диригент, здавалося, перетворився на якогось романтичного мага, що править стихіями, викликаними ним, і фалди його фрака колихалися у такт рукам, зловісно піднесеним вгору.
Але що це? Хрестоматійно відома тема – звучить якось дуже пружно. І в невблаганності ритму нам раптом увижається щось штучне, навіть лялькове, іграшкове. Мабуть, більше іронії, ніж жаху. Те, що має бути страшним – не таке вже страшне?
По-справжньому страшно стане в середині другої частини, у чудовому скерцо. Як інтимно звучить його початок! Здається, це і є "музика душі", музика мирного життя. Кажуть, Шостакович спочатку хотів дати усім частинам заголовки, і другу частину збирався назвати "Спогад". Яка ніжна, яка висока мелодія на тлі піццикато струнних! І раптом усе страшне спотворюється, і починається щось горячкове. Музикознавці радянських часів не могли розшифрувати суть цього епізоду, припускали, що тут якась "гумористична картинка". Павло Коган диригує так, що не залишається сумнівів: у цій лихоманці – і колективізація, і індустріалізація. Руйнування органічного ладу життя. Лиховісне вторгнення дисгармонії.
Якби те, що протистоїть живій людяності, було лише зовні, якби справа була лише у тому, що ми почули в темі навали! На жаль, конфлікт не лише зовнішній, але й внутрішній. Вороже життя – гніздиться в надрах самого життя. І хіба цей конфлікт – історією вже розв’язаний?
...Будуть ще й третя частина, і фінал, який звучав грандіозно, буде міць майже подвоєного оркестру, шквал оплесків. Наше потрясіння, наша величезна подяка.
