НаХІХзвітно-виборнійконференціїІзмаїльськоїоб’єднаноїорганізаціїТСОУкраїниобраноновогокерівника– директораавтошколиіспортивно-технічногоклубуТСОУАнатоліяБажака. Микола Тончев, який керував близько 40 років цією структурою, попросив про відставку – роки своє беруть. Але пообіцяв допомагати.
…Знаю Миколу Миколайовича рівно стільки, скільки живу в Ізмаїлі – близько 35 років, як чоловіка відповідального, умілого організатора і досить толерантного, який ставить на передній план справу, а не амбіції. За вдачею своєю заповзятливий, він у далекі сімдесяті роки дійшов висновку, що, не маючи своєї навчально-матеріальної бази, не зможе вести у повному обсязі оборонно-масову і військово-патріотичну роботу. Тому у 1976 році вирішив питання про створення спортивно-технічного клубу, що розташувався у старому корпусі ЗОШ Старої Некрасівки – після введення до ладу нового приміщення школи.
20 років тому, після об’єднання міського і районного товариств, М.М. Тончева обрали керівником об’єднаної структури ДТСААФ. Переїхавши до міста, він одержав у спадок міськком ДТСААФ у дуже непривабливому стані. І все довелося починати спочатку.
Але це не лякало керівника. Тому що була можливість застосувати набутий раніше досвід. Було, крім того, і друге – розуміння «верхів», що не можна у «низів» забирати всі гроші, які вони заробляють і використовують для поліпшення організації своєї роботи. Була, скажемо так, і державна підтримка цієї громадської структури, і це обґрунтовувалося важливістю військово-патріотичного виховання молоді.
Минуле згадав недарма. Згадав, щоб порівняти – як і чим живе сьогодні ДТСААФ, яке називається нині ТСОУ?
А погано, важко живе. Тому що сьогодні гроші, зароблені Товариством, переважно йдуть нагору. Маючи на території міста два навчальні заклади, – Ізмаїльську автошколу і спортивно-технічний клуб, – ТСОУ за великим рахунком від цього не має нічого, оскільки кошти перераховуються до обласного і центрального комітетів ТСОУ – на утримання вищих структур. Фактично відмежувалася від його проблем і держава.
У доповіді на конференції наводилися такі дані: якщо раніше оборонна організація була найбільшою серед районних і міських організацій ТСОУ і до її складу входило 204 первинних організацій, у яких значилося близько 52300 чоловік, тобто більша частина жителів міста і району, то тепер в об’єднаному ТСОУ залишилося лише 45 первинних організацій. Переважно це – первинки у навчальних закладах міста і району, і лише одна – на підприємстві.
Чому так сталося? Куди поділися первинні організації з їхнім масовим охопленням? Можливо, тому, що і держава перестала приділяти належну увагу цьому руху, позбавивши його тієї підтримки, що спостерігалася раніше?
Можуть сказати про певну некоректність порівняння з тим, що було 20 років тому. І все-таки. За словами доповідача, за останній звітний період жодна первинна організація не була втрачена. Об’єднаний комітет провадив роботу щодо відбудови і створенні нових первинних організацій у виробничих колективах міста і району. Але, на жаль, новачків поки що так і не спостерігається.
Втім, сьогодні нікому не потрібна кількість заради кількості. Важливіша все-таки цілеспрямованість роботи, її нові форми і методи, що дозволяють домагатися відчутних результатів у військово-патріотичному вихованні. Саме так поставлена справа у ЗОШ № 4 м. Ізмаїла, де турботами заступника директора школи, викладача предмета «Захист Батьківщини» Юрія Соловйова була створена група почесної варти, яка стала візитною карткою Ізмаїла і гідно показала себе в нещодавній поїздці до Києва.
Однак чий це успіх? Адже побудований він переважно на ентузіазмі заступника директора, морально підтриманому і керівництвом школи, і керівництвом міста, і, зрозуміло, ТСОУ. Однак, якби не було одночасно матеріальної підтримки спонсорів, серед яких і голова правління ВАТ «Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного устаткування» Михайло Прозоров, важко сказати, чи можливий був такий швидкий успіх?
На конференції наводилося чимало й інших, нехай не таких яскравих прикладів, про що говорили самі представники міських і сільських шкіл. Говорилося про розвиток гурткової роботи у школах, про те, яку велику роботу виконує Ізмаїльська станція юних техніків.
Але ж переважно все, як і раніше, будується на ентузіазмі, без тієї самої державної підтримки, яка так необхідна. Плюс – при обмежених можливостях самофінансування, яка за старих часів, як правило, завжди виручала.
Мабуть, і в цілому у країні, і в області повинна бути змінена концепція підходів до військово-патріотичного виховання. З певною іронією було сказано і про те, що якщо раніше в школах військову справу викладали військові керівники, які мали більше можливостей у військово-патріотичній підготовці, то тепер навіть саме поняття «військовий керівник» зникло...
І чи слід дивуватися тому, що останнім часом, як неодноразово підкреслювали і доповідач, промовці, значно знизилася готовність допризовників до військової служби, притупилося відчуття патріотизму, відповідальності за долю України? У деяких молодих людей спостерігаються соціальна пасивність, байдужість, а то і страх бути призваним до Збройних сил.
Згадаємо критику, що звучала останнім часом з вуст губернатора Одещини Миколи Сердюка з приводу того, що чимала частина призовників Ізмаїла і району відсівається за станом здоров’я, або у зв’язку з неготовністю до служби в армії (візьмемо на себе сміливість стверджувати, що цілком можливі випадки, коли батьки «відмазують» своїх дітей від служби в армії – про це в пресі теж неодноразово розповідалося). Але ж критику треба віднести і на адресу вищих структур ТСОУ, які не поспішають підтримати конкретну низову роботу, щоб спільно знаходити її нові форми і методи, і, повторимося, на адресу чиновників країни, які явно недооцінюють роль і значення оборонно-масової роботи. На жаль, для нашого життя дедалі більше характерний бюрократичний підхід, коли верхи вимагають одного – вчасно відзвітувати, скласти різні довідки тощо. А про живу роботу ніхто не думає. І чи не тому не дають можливість місцевому ТСОУ самому розпоряджатися коштами, отриманими від діяльності клубу і автошколи?
