Тривалий час в Одеській області діяла злочинна група з 9 чоловік, яка масштабно займалася шахрайством. Проте їхні дії були припинені правоохоронними органами. Справа виявилася надзвичайно складною. До процесу судового розгляду було залучено понад 300 учасників, і з часу, коли розпочалося слухання, минув майже рік. Нарешті, 29 жовтня 2009 року в Апеляційному суді Одеської області щодо злочинців було зачитано вирок!
Організатором «збірної» шахраїв був громадянин України Гуров (прізвище його змінено, тому що вирок не набрав чинності). Група займалася переважно шахрайськими діями щодо заволодіння чужим житлом, транспортом, земельними ділянками. Вона скоювала злочини з 2003 року. Гуров був мозковим центром групи і генератором злочинних ідей. Він розробляв плани і схеми заволодіння майном громадян, а також фінансував виготовлення підробних документів, фіктивних посвідчень працівників правоохоронних органів, якими постачав своїх підручних для досягнення злочинних цілей. Так, деякі члени угруповання активно користувалися підробленими посвідченнями працівників МВС, прокуратури, СБУ.
Кожен шахрай мав певну роль і чітко виконував свої функції. До завдань одних входило підшукувати потрібні об'єкти, другі були підпільними умільцями, які виготовляли липові паспорти, доручення, розписки про одержання грошей, ідентифікаційні коди. Навіть судові рішення! Треті виконували технічну роботу, тобто діяльність була розгорнута широко.
Судом установлено 29 епізодів заволодіння майном громадян. Шляхом обману шахраї поклали до своїх кишень в цілому понад 8 мільйонів гривень.
Серед потерпілих – люди, які купували у них житло, або інші матеріальні об'єкти, не знаючи, що ці квартири і земельні ділянки здобуті «гуртовськими» продавцями злочинним чином. І виступали як сумлінні покупці. Хоча...
Було чимало підстав, щоб запідозрити в угоді, яка зовні виглядала цілком законною, елементи криміналу. Скажімо, по одному з доведених епізодів для оформлення майна на себе злочинці показували покупцеві фіктивне судове рішення. З нього випливало, що один з них є власником квартири, запропонованої для продажу. Ця обставина не могла випасти з уваги. У око впадала його явна нелогічність. Чому б покупцеві перш ніж поспішати з новосіллям, не запитати суд про наявність такої цивільної справи? Це не було складно. У результаті можна було б незабаром одержати однозначну відповідь, що такого рішення не існує у природі.
Але покупець цього не зробив. Очевидно, і справді дається взнаки стара міліцейська істина, що якщо винна одна сторона, то правовий грішок є й з другого боку. Наприклад, невже не насторожило покупця однієї з квартир, які фігурували у справі, що за неї просять лише 18 тисяч доларів, хоча вона коштує явно більше? Важко уявити собі сучасну людину, яка хоче купити житлоплощу і зовсім не орієнтується у цінах на неї. Чи можна повірити, нібито послужливі продавці скоюють стосовно нього акт благодійності? А, можливо, просто цього покупця просто засліпила корисливість? Чи не на цю рису характеру робили психологічну ставку шахраї? І – не помилилися!
Але досвідчені люди знають: щоб не стати жертвою обману при майнових угодах, не будь самовпевненим, а краще звернися до фахівців. На те є адвокати, консультанти в агентствах з нерухомості. Можна, нарешті, підійти із запитанням до знайомого маклера. Але не піддаватися ж спокусі придбати майно за явно заниженою ціною!
Розглянемо інший епізод зі справи. Злочинці довідалися, що померла якась громадянка Реніна, і після її смерті залишилася квартира. Вони одразу ж сфабрикували від її імені доручення, яке дає право розпоряджатися її майном. І, по суті, стали господарями її житлоплощі. Потім вони швиденько продали квартирку за доступною ціною черговому жадібному покупцеві. Тут також ні його, ні службовців, які оформляли папери, чомусь не насторожив той факт, що доручення дане не родичеві, а людині, яка доводилася померлій невідомо ким? Але, якщо вдуматися, то чи так вже важко було з'ясувати, чи є у Реніної близькі родичі?
Під час слухання справи відкрився і такий соціальний аспект, як службова недбалість і байдужість. Чинники, які теж чималою мірою сприяють процвітанню шахрайства. Так, з пояснень деяких громадян випливає, що вони, уже зрозумівши, що їх обдурили, зверталися до правоохоронних органів. Там вони заявляли, що угод щодо відчуження майна не укладали, документи (доручення, договори) не підписували. Але правоохоронці замість того, щоб вжити невідкладних заходів щодо припинення діяльності шахраїв, радили цим громадянам іти з позовом... до суду.
Вирок щодо цієї групи склав за обсягом 300 друкованих сторінок. Всі члени групи визнані винними і одержали термін за заслугами. Апеляційний суд також стягнув на користь потерпілих певні суми збитку. Тільки от виконати вирок у частині майнових стягнень, або простіше кажучи, повернути людям їхні гроші, буде досить проблематично. Тому, що все вкрадене, шахраї, нині – засуджені, уже пустили за вітром.
