Уже понад рік мешканці будинку № 31 на одеських Черемушках намагаються відновити знехтувані честь і гідність своєї сусідки Катерини Іванівни. З листа, з яким вони звернулися до редакції, видно, що конфлікт, який виник між цією жінкою похилого віку і, з другого боку, – її колишнім чоловіком Пилипом та рідною донькою Альоною, виходить далеко за межі внутрісімейного. Зараз у Малиновському суді розглядаються паралельно дві справи: одна – щодо розділу квартири на дві рівні самостійні частини. Друга – щодо визнання Катерини Іванівни... душевнохворою. Підґрунтя цього дивного завдання розкрите у листі: «Психічно здорову жінку хочуть посадити до психушки». І зайняти вивільнену квартирну площу!
Катерина Іванівна зустрічала у зовсім порожній квартирі. Сісти вона не пропонувала, оскільки не було на чому. Тому що «група захоплення житлоплощі» забрала все до голки. Залишилися тільки обдерті стіни і залишки будівельного сміття, яке вона виносила сама після візиту Пилипа і доньки, які прийшли сюди з незнайомими людьми.
Невже колишній чоловік так скучив за своєю полишеною дружиною після 20 років життя у розлученні? Можливо, це від нетерпіння зустрічі з нею він виламав вхідні двері і вдерся до квартири, де давно не жив, але залишався прописаним за даною адресою? Тоді навіщо бідну жінку загнали в кут, наказали мовчати, а підручні почали швидко виносити речі, меблі і складати у машину, що вже стояла внизу? Навіщо принесли будматеріали та інструменти, за допомогою яких пробили у стіні другої кімнати проріз розміром як двері?
Гуркіт працюючих перфораторів лунав до ранку по всіх поверхах. А потім блоками з пінобетону була нашвидкоруч викладена стіна, після чого утворилися дві кімнати з окремими ходами і вузький темний коридор. Завершивши на цьому перепланування квартири, непрошені візитери вийшли, навіть не подумали винести після себе розкидані щебінь, уламки бетону, шматки відбитої штукатурки. На прощання колишній чоловік прихопив документи Катерини Іванівни. Тактичний розрахунок був правильний: одразу до суду вона звернутися не змогла.
А час у судочинстві нерідко є досить значимим чинником. Так, зараз іде розгляд її позову про встановлення між нею та колишнім чоловіком порядку користування квартирою, розмежованою саморобною стіною. І як не здивуватися служителям Феміди, коли з’ясувалося, що Катерині Іванівні, доводиться доводити своє право власності на половину квартири, у якій вона прописана змолоду. Її і споруджували у кооперативі на спільні кошти подружжя. А тим часом, доки йшов розгляд спірного питання, а потім справа перебувала в апеляції, Пилип уже встиг закріпити за собою половину квартири.
Він разом з донькою енергійно взявся боротися за метраж. У кожному разі, проявили рідкісну винахідливість у способах деморалізації самотньої жінки похилого віку з метою довести її до повного розпачу. І таким чином підвести її до підписання будь-яких документів. Залякування, образи і погрози тут виглядають набором стандартних методів психологічного тиску. Але, наприклад, крім цього, колишній чоловік мав намір пред'явити господині рахунок за будівельні роботи, виконані ним у квартирі. Тобто за спорудження тієї сірої не поштукатуреної стіни, завдяки якій він і донька за власним рішенням відхопили собі кімнату з балконом. Причому екс-чоловік примудрився двічі підсунути чек на купівлю однієї і тієї ж плити з щільного картону, використаного при розмежуванні квартири.
Проте він не хоче визнавати, що понад 8 років його колишня дружина змушена була вносити квартплату і за нього теж, оскільки він з будинку не виписався, хоча там і не жив. Те, що на це іде відчутна частка її скромної пенсії, і тому вона обмежує себе у купівлі продуктів, його, мабуть, не турбує.
На жаль, буває, що найтяжчого удару завдають найближчі люди! Такою стала і спроба Пилипа з донькою Альоною показати Катерину Іванівну... божевільною. І тому, мовляв, оголосити всі її претензії на свою ж житлоплощу просто маячнею божевільної. Це спонукало доньку стати ініціатором іншого судового процесу.
Вражає, як цю заяву взагалі прийняли до розгляду. Адже визнання літньої матері психічно неадекватною було потрібно для того, щоб показати її недієздатною. Причому настільки, щоб оголосити її людиною, яка потребує опіки. Звичайно, що якщо буде оформлено опікунство, пенсіонерка не зможе домагатися у суді справедливості. Чи не так? Але чому ж тоді є прохання доньки, щоб справу щодо квартирного питання слухали за відсутності Катерини Іванівни? Справді, немає людини, і простіше перешкодити встановленню її законного права на житлоплощу.
Далі з'ясовується, що Катерина Іванівна є інвалідом 1 групи щодо захворювання опорно-рухового апарату. Який стосунок має хвороба суглобів до психічних розладів? Як можна наполягати на проведенні судово-психіатричної експертизи тільки тому, що у людини артрит?
Сама Катерина Іванівна цілком резонно вважає розгляд справи без її присутності прямим порушенням її громадянських прав. Вона ніколи не була на обліку у психоневрологічному диспансері. І, звичайно, для неї це принизливо: без жодних підстав бути підданій експертизі.
– Адже тоді можна призначати таке обстеження кожному, хто ходить, спираючись на ціпок, – говорить вона, міркуючи як розсудлива людина.
Вона і виглядає жінкою, яка перебуває при цілком ясному розумі. Просто у такій ситуації її підводить інтелігентність і зайва делікатність щодо питань порядності. Такою її знають сусіди, дільничний, голова житлового кооперативу, опікунська рада. Хоча при чому вона тут? А ось при чому!
Вимогу оформити опікунство над Катериною Іванівною висуває Альона. Про родинну єдність, про дочірній обов’язок перед матір'ю тут і мови немає. Але про що донька турбується: про її здоров'я, благополуччя у її похилий вік? Чи можна у це повірити після того, як вона брала участь у винесенні з квартири меблів і речей? Після її наміру здерти з матері півтори тисячі гривень за перепланування квартири, розділеної надвоє?
Юридичний коментар дає адвокат Віктор Миркович, який захищає Катерину Іванівну. Він говорить, що питання щодо її здорового глузду аж ніяк не співвідноситься з горезвісним квартирним питанням. Віриться, що допоможе прокуратура Малиновського району, куди вже написано звертання.
А буває, стомлене від гострих переживань серце літньої людини не витримує пресингу навмисно створених обставин. І страждання його обриваються природно. І місце звільняється. І нікого навколо винних...
