Той факт, що люди стали менше читати – давно вже не новина. І навряд чи нас втішить, що Україна в цьому розумінні не відстає від інших цивілізованих країн. Зниження інтересу до книжок стає проблемою глобального характеру. Щоб спробувати виправити становище, у деяких країнах розроблено спеціальні програми, спрямовані на те, щоб повернути книжкам читачів, а читачам – книжки.
В Одесі цією шляхетною справою цілеспрямовано займаються працівники центральної міської бібліотеки ім. І. Франка. І це не дивно – адже саме бібліотекарі, як ніхто інший, відчувають градус читацьких інтересів, їхні відпливи і припливи. У 2007 році в ЦМБ ім. Франка було розроблено довгостроковий авторський проект «Читаючі люди – мисляча країна», мета якого – за допомогою різного роду акцій популяризувати найкращі твори класичної і сучасної літератури. Причому займаються його реалізацією всі філії міської ЦБМ для дорослих.
Сьогодні наша розповідь про один з напрямів проекту: популяризацію сучасної української літератури, зокрема творів письменників-одеситів. З останніми простіше – для знайомства з ними в бібліотеці провадять презентації нових видань за участю їхніх авторів, творчі зустрічі з письменниками. А нещодавно в бібліотеці імені І. Франка з'явилася «Кільцева пошта». Адже не секрет, що твори сучасних вітчизняних авторів, особливо, написані українською мовою, користуються найменшим інтересом у одеситів. «Кільцева пошта» – це пересувна книжкова виставка «Знайомтеся: сучасна українська проза». До неї увійшли твори Люко Дашвар (Ірина Чернова) «Молоко з кров'ю», «Рай. Центр», «Село не люди»; Л. Денисенко «24:33:42», «Корпорація ідіотів», І. Карпінос «Сіnema, Парнас і джаз»; Л. Лук'яненко «Усе для тебе», «Ключовий момент»; М. Матіос «Солодка Даруся»; І. Роздобудько «Зів'ялі квіти викидають»; Є. Рог «Счастье мое луковое»; К. Скрябіна «Я, «Побєда» і Берлін». «Кільцеву пошту» вже одержали у філіях №№ 35, 33, 16, її з нетерпінням чекають в інших філіях.
Обов'язкова умова цієї акції – відгуки читачів про прочитані книжки, які збираються у спеціальну теку під назвою «Нам цікава ваша думка». І ось як відгукуються читачі про деякі з вищевказаних творів.
Люко Дашвар «Село не люди».
«Ця книжка – про село і про людей. Про село, до якого так приємно приїхати відпочити на літо, але в якому так складно жити цілий рік (і так не хочеться там жити…)... Про людей, які вважають, що завжди все знають, мило посміхаються при зустрічі й розпускають отруєні чутки за спиною. Головна героїня – школярка Катерина – закохана в батька свого однокласника Романа, і коли він гине, у його смерті всі звинувачують Катю. Як вижити в селі, де кожен засуджує тебе, як пережити страх і самотність? Як вистояти під новими ударами долі? Книжка викликає гаму почуттів – від смутку до шоку. І думаєш, як один вчинок може змінити все життя людини. Це книжка про справжню любов і життя».Відгук не підписаний.
Марія Матіос «Солодка Даруся».
«Приємно було прочитати книжку талановитої авторки – Марії Матіос. Це ім’я особисто для мене було новим. Солодка Даруся – чарівна постать. Будь-яка спільнота має бути милосердною. Марія Матіос написала зворушливу прозу. Чого варті сторінки, де змальовано відвідини дочкою могили свого батька! Очищення душі, каяття. Ми забули вже про такі християнські чесноти. У світі так багато агресії, що ми вже захлинаємось у недобрих почуттях…» І. Соколянська, вчителька російської та української мов.
Лариса Денисенко «Корпорація ідіотів».
«Корпорація ідіотів» Л. Денисенко є сатиричним романом, який чітко і ясно репрезентує читачеві ту систему державного управління і тих чиновників у цій системі, які «мають місце бути» у нашій державі. Досить цікаво показаний спосіб досягнення людьми високих постів, їхні життєві пріоритети і моральні цінності. Мені сподобався цей роман, є над чим подумати і, що дуже важливо, над чим посміятися». Свідомий читач (підпис нерозбірливий).
Ірина Карпінос «Сіnema, Парнас і джаз», Лідія Лук'яненко «Усе для тебе».
«Із задоволенням прочитала книжку Ірини Карпінос, особливо нариси про видатних людей. Грамотно, емоційно і з почуттям написано. Взагалі, проза дуже емоційна. Що стосується повістей Лідії Лук'яненко у збірці «Усе для тебе», то тут дуже гарні ліричні мотиви. Щоправда, абсолютно не відчувається, що книжка має стосунок до України… Давно не читала таких гарних сучасних авторів». В. Коляда.
Катерина Рог «Счастье мое луковое», Ірен Роздобудько «Зів'ялі квіти викидають».
«Книжок письменниці К. Рог ніколи не читала, «Счастье мое луковое» – перша. Це оповідання – дуже цікаві, динамічні й людяні (якщо можна так висловитися). Описуються різні ситуації у житті людей – і сумні, і веселі. Ці оповідання – як маленькі фільми або ролики (як зараз кажуть), але вони торкаються різних почуттів, вони затишні й дуже зрозумілі.
Я ніколи не читала книжок письменниці І. Роздобудько. Можливо, інші, справді, цікаві, змістовні. Але ця на мене не справила враження. Щось нібито сказано, щось – недоговорено, а щось і зовсім заповнено окремими висловлюваннями, що не мають стосунку до роману (якщо це можна назвати романом). Тут описані історії трьох жінок – двох акторок, які вже живуть лише спогадами, і дівчини, яка доглядає за ними в Будинку для старих людей. Спогади нудні й нецікаві (як на комунальній кухні), ні про що не говорять. Дівчині, нібито, щось і хочеться, а щось і не треба. Я ще не розумію, навіщо використовувати такі слова, як фотель, кштальт – вони незрозумілі. А якщо незрозумілі, робіть знески. Це моя думка, можливо, інші читачі знайдуть у ньому щось романтичне, але не думаю». Т.Ф. Сергєєва, 68 років.
Розміщуємо, справедливості заради, іншу думку про книжку Ірен Роздобудько.
«Я дуже люблю літературу, і українську зокрема. «Зів'ялі квіти викидають» – перший роман цієї талановитої письменниці, який я відкрила для себе. Хочу відмітити, перш за все, яскраву мову, якою він написаний. Друге, на чому хотілося б зупинити увагу, це образи роману. Головна героїня – Стефка, дівчина з надзвичайно чуйною, вразливою душею, яка не може і не хоче жити спокійно. Тому зміни, які відбуваються в її душі (вона відмовляється від своєї мрії стати актрисою, її починають хвилювати справи мешканців Будинку для старих людей) дивують її саму. Весь час подумки вона ставить собі одне й те саме запитання – у чому сенс життя? Вона знайде відповідь для себе, колись, не зараз...
Леда Ніжина і Едіт Береш, здавалося б, – найзапекліші вороги, які ненавиділи одна одну все життя. Але насправді їх серця сповнені взаємним добром, любов'ю і співчуттям. Про це говорять рядки, у яких описано, як Едіт, відбуваючи покарання, майже щодня отримувала посилки від невідомої жінки, завдяки яким їй і вдалося вижити. Глибоко в душі обидві розуміють, що вони рівні, схожі і насправді жоден чоловік не вартий цього безглуздого ворогування. Наприкінці життя, у Будинку для самотніх акторів, вони усвідомлюють це, але час, на жаль, неможливо повернути назад… «Немає нічого важливішого, ніж гармонія між собою і світом», говорить одна з цих героїнь і заперечити їй неможливо». Вдячна читачка Інна Рибак.
