…Є у нашому місті творчі колективи, яким вдається протягом багатьох років тішити постійних шанувальників і знаходити нових. Мабуть, саме відчуття своєї необхідності, любов глядачів і дозволяють їм долати труднощі, які, на жаль, неминуче виникають.
Посміхнулася «фортуна»
Один з таких колективів – ансамбль солістів «Ренесанс». У цьому році йому виповнюється 20 років. Всі ці роки художнім керівником і диригентом ансамблю є Галина Захарова, директором-адміністратором – Діана Овсянникова. Ансамбль «Ренесанс» – лауреат різних фестивалів, користується популярністю і за рубежем. Палкі шанувальники і вірні друзі «Ренесансу» – відомі французькі меценати, Почесний громадянин Одеси художниця Сюзанна Саварі та її чоловік Андре Полідорі.
Наприкінці минулого року Галина Захарівна Захарова стала лауреатом Міжнародного академічного рейтингу популярності «Золота фортуна». Нагорода «знайшла героя» дуже вчасно, підтвердивши, що ансамбль незмінно підтримує свій високий професійний і художній рівень, незважаючи на те, що протягом останніх трьох років склад його змінився на дві третини. З попереднього складу залишилися Юрій Бондар, Аліна Калустова, Марина Годулян, Аглая Поліхроніді, концертмейстер Неллі Зайцева. Нові учасники – це випускники, а також студенти Одеської музичної академії імені А.В. Нежданової. Слід відзначити, що зміна складу викликана не внутрішніми розбіжностями, а тими чи іншими життєвими обставинами. Зокрема, деякі виконавці перейшли до трупи театру опери та балету – після того, як йому було присвоєно статус «національний», зарплата артистів істотно підвищилася. Залишилися ж ті, хто по-справжньому хоче працювати у цьому колективі, де вокалісти проходять хорошу школу сольної виконавської майстерності та ансамблевого співу.
…Можна уявити, яким нелегким був цей період для «Ренесансу», але результат красномовний: за цей час вдалося відновити старі програми і підготувати кілька нових. Серед них – «Хіти ХХ століття», коронаційна меса до-мажор В.А. Моцарта, марш з опери «Тангейзер» Р. Вагнера, першу дію опери Дж. Верді «Набукко» у концертному виконанні, багато нових творів прозвучало і на недавньому Різдвяному концерті. Цілком оновлена сольна програма. В ансамблю з'явилися нові шанувальники, серед них багато молоді. По суті, у кожного глядача є свої улюблені виконавці.
«Планка одна – професійна»
І все-таки головне досягнення останнього періоду – створення дитячої групи ансамблю.
– Ідея витала у повітрі давно, – розповідає Галина Захарівна Захарова. – І належить вона «генератору» всіх наших ідей (зокрема, і виникнення самого «Ренесансу») – Діані Овсянниковій, яка давно мене переконувала, що це необхідно. А я все не ризикувала, боялася, що бракуватиме часу, і, крім того, розуміла, що дитячий ансамбль повинен бути не менш професійним, ніж дорослий. Але одразу зробити його таким – складно, а тримати довго на навчальному репертуарі – немає часу, тому що діти ростуть, розхолоджуються. Доки не виходять на сцену, вони радості не відчувають. Але є прислів'я: Бог дасть дітей – Бог дасть і на дітей. Ось так і у нас вийшло: Бог дав нам дітей – дав і репертуар. Наші діти працюють у тих же жанрах, і виступають у тих же програмах, що й дорослі, – і у ансамблевому співі, і у сольному. Вони виконують оперну, класичну, народну музику, військові, комсомольські, естрадні пісні... І принцип роботи з ними у нас такий: якщо взяли який-небудь твір, то повинні виконувати його професійно. Вікової планки немає, планка одна – професійна. 14 серпня 2008 року відбулася перша репетиція, а 17 вересня діти вже співали з дорослим складом «Набукко» італійською мовою і «Аве Марія». За минулий рік ми зробили з ними тридцять вісім творів – самостійних або спільно з дорослими. Це, наприклад, попурі на теми пісень Володимира Шаїнського, «Беловежская пуща», «Аист на крыше», «Маленькая страна», хор з опери Моцарта «Волшебная флейта», неаполітанські пісні. Вони співають німецькою, італійською, чеською та іншими мовами.
Конкурсного відбору при прийманні дітей до ансамблю не було, і час показав, що це був правильний хід – усі вони роблять успіхи. Більшість дітей займаються у музичних школах. До «Ренесансу» ж їх привело велике бажання співати. Поява дитячої групи пожвавила життя ансамблю. І хоча навантаження на його керівників зросло – репетиції тривають по шість – сім годин, радість від роботи з дітьми перевершує у багато разів. За цей час ансамбль став однією великою родиною. Раді за своїх дітей і батьки. До слова, існує дитяча група на безкоштовній основі, витрати – тільки на костюми. Але це приємні витрати – і в результаті всі діти, особливо дівчатка, виглядають дуже ошатно. Як би не склалася надалі доля юних вокалістів, час, відданий «Ренесансу», дарма не минеться.
– Ми вибираємо таку музику, – розповідає Галина Захарівна, – яка дає можливість розкрити тембральну красу кожного голосу окремо і партій у цілому. Такий же підхід і до добору дитячого репертуару. Переважно, програма будується на творах, яскравих в емоційному плані. Це музика, яка на слуху у зали, легка для сприйняття дітьми, хороша у концерном виконанні. На такій музиці вони ростуть емоційно, розспівуються технічно. Для них це дуже гарна школа – вокальна, і сценічна. Глядачі – у захопленні! Є номери, у яких виступають і дорослі, і діти, що дозволяє підняти дітей одразу на таку висоту, на яку вони самі, без дорослого складу, не могли б піднятися.
«Печаль моя светла...»
Один раз на рік, вже понад десять років, «Ренесанс» виступає з концертом, присвяченим пам'яті Валерія Максимовича Мазуріна, який трагічно загинув у 1999 році. Він був одним з перших меценатів у нашому місті, допомагав багатьом діячам мистецтв, залучав до цієї допомоги своїх друзів.
– Без підтримки таких людей, як Валерій Максимович, багато музикантів, художників, поетів не змогли б вижити, – говорить Галина Захарівна. – А найголовніше – він був дуже хорошим, відданим другом, умів навчити людей правильно мислити і правильно орієнтуватися у тих непростих умовах. Якщо не міг допомогти грошима, допомагав порадами, які виявлялися такими дійовими, важливими, що часом розв’язували набагато більше проблем, ніж матеріальна допомога. Він був людиною великого розуму, величезного серця, щедрої душі і ніхто не йшов з його кабінету без підтримки. І наш колектив відбувся як професійний багато в чому завдяки саме Валерію Максимовичу. Він першим звернув на нас увагу і багато робив для того, щоб звернули увагу й інші, і це йому вдалося. Він стільки зробив для нас!.. Наприклад, допоміг знайти частину грошей, щоб проспонсорувати нашу першу поїздку до Франції... Валерій Максимович із зворушливою любов'ю ставився до нашого колективу, і в машині у нього завжди була касета із записами духовної музики у нашому виконанні. Його дружина Римма Миколаївна говорила нам: «Ви навіть не уявляєте, як вас любив Валерій Максимович, з якою теплотою до вас ставився! Ви не бачили його щасливого обличчя, коли він прийшов додому з газетою, де було написано, що ви стали лауреатами фестивалю у Франції! Він говорив: «Ти уявляєш, вони перемогли!». Я ніколи не бачила його таким щасливим, навіть коли він одержував урядові нагороди». А у нас на той час бувало, соромно сказати, що концерти проходили у майже порожніх залах. Один раз, пам'ятаю, був денний концерт військових пісень. У залі сиділо п'ять чоловік і серед них – Валерій Максимович зі своїм другом. Я думала, що провалюся крізь землю від сорому, а він сидів і плакав. А потім сказав: «Навіть якщо одна людина у залі – ви повинні працювати». Як жаль, що він не дожив до цього часу, коли на наших концертах повні зали... Не пам'ятати про цю людину, не віддавати їй данину любові – не можна. Ми так мало при житті встигли сказати йому добрих слів, такою малістю змогли віддячити за все, що він зробив для нас... Тому ми вирішили, що скільки буде існувати наш колектив, на завершення Різдвяних свят один день присвятимо концерту пам'яті Валерія Максимовича. На ці концерти приходять його рідні, співробітники, друзі, які стали і нашими друзями – на жаль, їх стає все менше. Для нас, і для всіх їх – це святий день. І загибель його – невідшкодовна втрата.
Цього року концерт відбувся 21 січня. Незважаючи на складні погодні умови, через які, все-таки, не всі, хто хотів, змогли прийти, у Великій залі філармонії зібралося чимало людей. Була і вдова Валерія Максимовича Мазуріна – Римма Миколаївна. Звучали, пронизані світлим сумом, романси і пісні – «Гори, гори, моя звезда», «Любовь и разлука», «Однозвучно гримит колокольчик»... Російські і українські народні пісні... І, звичайно, усіх скорила дитяча група! Життя триває...
