Мільйони вбитих. Ця картина не вкладається у нашій свідомості. Здається, що не могли, просто не могли ЛЮДИ зробити таке. Але пам'ять ударом дзвону невблаганно нагадує про печі і шибениці, газові камери і рови-могили. 27 січня стало Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту. Злодіяння нацистів пізнала і наша чорноморська земля. Разом з директором Музею історії євреїв Одеси «Мигдаль-Шорашим» Михайлом Маркусовичем Рашковецьким ми згадували ті страшні роки вчора – у Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Перед початком Великої Вітчизняної війни на території нашої області, згідно з даними історика Саула Борового, жило не менше 220 тисяч євреїв. До початку оборони Одеси тут їх залишилося близько ста двадцяти тисяч: чоловіки були призвані в армію, частина євреїв евакуювалася. Залишилися, переважно, старі, жінки і діти.
Проте до євреїв, які здавна жили на території нашої області, влітку і восени сорок першого вимушено приєдналися понад сто тисяч одновірців з Буковини та Молдавії. Вони втікали від іноземної навали, і Одеський регіон став для більшості з них останнім пунктом... Крім того, румунська влада силоміць переселила частину євреїв з території власне Румунії.
«Регіон Трансністрія» став прокляттям цього народу. Винищення єврейського населення окупаційна влада розпочала з перших днів захоплення Одеси. Але репресії особливо посилилися після висадження у повітря підпільниками румунської комендатури – у цьому акті звинуватили євреїв. Вбивали без суду і слідства, страти були за стратами. Мученицьку смерть прийняли сімдесят тисяч одеських дітей, жінок і старих. Багато з них були спалені заживо у районі Люстдорфської дороги.
Після масових акцій в Одесі дуже погіршилися санітарні обставини. Тоді окупанти знайшли «вихід»: тих, хто вижив, зігнали у гетто на Слобідці, а потім розпочалося те, що офіційно називали евакуацією. А насправді – насильницьке переселення людей у села.
Зима 1941-42 років видалася морозною. Нещасних набивали у холодні вагони так, що не можна було навіть сісти. Багато їх замерзало, притиснутих до холодних стін. Після висадки в одеському степу євреїв гнали до гетто «дорогою смерті»: мучителі по дорозі пристрілювали слабких, не милуючи навіть дітей. Тих, хто зумів дійти, заганяли у приміщення для худоби.
На території нашої області нараховувалося понад двісті місць масових страт євреїв. Найстрашніше з них – Богданівка, розташована на території нинішньої Миколаївської області. П'ятдесят чотири тисячі жертв на рахунку богданівских карателів. Вдумайтеся у ці цифри. П'ятдесят чотири тисячі в одному селі.
Після поразки німців під Москвою масові знищення припинилися. Можливо, Антонеску зрозумів, що вік нацизму недовгий. Проте життя у гетто важко було назвати життям. Люди, намагаючись вижити, гинули від голоду і холоду, від пострілів охорони. Смерть з її страшною косою не полишала євреїв до самого дня визволення.
Одним з тих, хто вирвався з того пекла, був Леонід Мойсейович Дусман, тоді одинадцятирічний хлопчик. Він пристосувався шити взуття, це його і врятувало. А через багато років Леонід Дусман став одним з провідних експертів з теми Голокосту у нашій області. Як говорить директор музею, Л. Дусман був винятково чесним дослідником, не дозволяючи нікому ні спекулювати на стражданнях, ні примазуватися до числа потерпілих. На жаль, Леонід Мойсейович пішов з життя у минулому році, але його внесок у дослідження історії трагедії важко переоцінити.
Підсумки Голокосту на Одещині жахливі. З двохсот тридцяти тисяч євреїв вижило менше тисячі: шістсот чоловік повернулися з гетто після визволення області, решта – переважно, досвідчені ремісники – вціліли у самій Одесі.
«Поки серця стукають, пам’ятайте...» Чи пам'ятаємо? Сплеск інтересу українських істориків до цього питання виник після здобуття нашою країною незалежності. Проте зараз держава не проявляє інтересу до Голокосту. Про прохолодне ставлення академічної науки до питання масового знищення євреїв під час війни заявив керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський. Учені країни розробляють інші теми – ті самі, про які ми часто чуємо з вуст перших осіб країни. А деякі румунські історики, як повідомив Михайло Рашковецький, намагаються применшити злочини окупаційного режиму у Трансністрії.
– Євреїв убивали тільки за те, що вони народилися, – поділився своїми думками голова Одеської регіональної Асоціації євреїв – колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів Роман Шварцман. – І хочу нагадати, що серед людей, які ухвалили у січні 1942 року рішення про «остаточне розв’язання єврейського питання», були учені-філософи, любителі літератури і музики. Сьогодні інші майстри красивих слів намагаються обілити фашистів та їхніх прислужників, прирівнюючи останніх до фронтовиків-червоноармійців. Це перший крок на шляху до забуття злочинів нацистів, до забуття Голокосту. Дозволимо отруїти такою ідеологією свідомість українських громадян, особливо молодих, – вчинимо злочин. Вбережемо пам'ять, отже, вбережемо народ і мир на нашій землі.
