Ощадок

Русифікатори замінили це слово на заощадження(воно, мабуть, здалося їм ближчим до рос. сбережения).Та зосталися похідні – ощадність, ощадно, ощадкаса.Чи не час повернути їм «родоначальника»? Він бо такий по-народному дзвінкий і виразний – не те, що приглухувате й розтягнене заощадження,від якого так і тхне канцеляритом.

Друге значення слова ощадок – остаток, остальное:Обрубав скільки, ще ощадок добрий (Грінченко). Звідси і фразеологізм до ощадку(до тла, окончательно). Теж дуже чіткий і дзвінкий вислів!

Парламентар,

парламентарі

С. Караванський вважає, що саме так слід писати й вимовляти ці слова. Він правду каже, бо парламентарінічим не відрізняються морфологічно від слова пролетарі.Різниця лише в часі запозичення. Царська русифікація не заважала нашій мові надавати слову українського забарвлення: пролетарі (як косарі, трударі).Сучасна русифікація зробити цього зі словом парламентаріне дозволяє. І сміх, і гріх.

Пелюшки, сповиток

Той-таки С. Караванський у своїй книжці «Секрети української мови» твердить, що краще казати сповиток,аніжпелюшки.І тут він має рацію. Але тільки наполовину. Річ у тім, що сповиток– це вже щось викінчене, довершене, так би мовити, комплект. Пелюшки– складові частини цього комплекту. Тож коли мова заходить про рос. зворот Я тебя с пелёнокзнаю, то справді ліпше сказати: Я тебе відтоді знаю, як ти в сповиточкулежав.Якщо йдеться про прання, то краще прати частини сповитка,тобто пратипелюшки.Кожне слово має свою сферу застосування.

Пеня

Відоме слово, особливо в другому значенні, пов’язаному зі сплатою залеглості (заборгованості).

Але ж має це слово ще й перше значення, за Грінченком, таке – напасть, беда:Як на ту пенюі мати приходить. Оце пеня!З ним утворено також кілька цікавих фразеологізмів:

мати на пеню –иметь причину для сcоры, иметь претензии (Я тобі нічого не маю на пеню)

пеню волокти на кого –возводить напраслину на кого

пеня московська –прізвисько прискіпливої, нахабної особи.

Передплата

Нагадуємо ще раз це слово тим, хто не може позбутися російського стереотипу. Треба казати: передплатагазет і журналів, а не підпискана газети й журнали; передплатитищо, а не виписати; передплатникчого, а не на що.

Пішохід

Так українською мовою називали колись тротуари: Раз я вийшов в город, йду по пішоходу (Щоголів). У Західній Україні в ужитку хідник.Візьміть на увагу: це – питомі українські слова, без жодних іноземних запозичень типу тротуару. Що ж до людини, яка йде пішки, то її віддавна називають пішохідець. Є ще пішаниця, піша-пішаниця, але це вже з поезії. Русифікатори все переінакшили. Їм хай хоч тричі іноземне, аби не українське.