«Із Южного з любов'ю...»
ВОдеськомумузеїзахідногоісхідногомистецтвавідкриласявиставкаживописуіграфікиЛарисиДем’янишиної. Майбутня художниця народилася у селі Селище Сокирянського району Чернівецької області, в Одесі здобула професійну освіту, а нині живе і працює в портовому місті Южному.
– Спочатку я хотів би підкреслити, що в нашому музеї вже склалася добра традиція відкривати першу персональну виставку молодого художника і подальша творча доля його складається досить успішно, – сказав директор музею Володимир Островський. – Те ж саме відбулося і з Ларисою Дем’янишиною. Багато часу пролетіло з тих пір, і сьогодні я дуже радий, що ми відкриваємо нову виставку Лариси не в залі двадцятого сторіччя, як це буває зазвичай, а в найбільшій демонстраційній залі музею, де виставлялися наші заслужені й народні художники, знамениті скульптори. Це знакова подія, що засвідчує наше ставлення до майстра та його творів.
Чимало добрих слів на адресу Лариси Дем’янишиної, її творчості висловили цього дня колеги, друзі й шанувальники, зокрема письменник Олекса Різників, художник Сергій Савченко, журналіст Роман Кракалія, культуролог Софія Шеренгова.
– Я давно знаю Ларису та її творчість, але сьогодні торкнуся лише одного, трагічного, моменту в моєму житті, прямо пов'язаного і з художником, – розповіла Софія. – Коли стало відомо, що мій чоловік, письменник Олекса Шеренговий, тяжко хворий і не сьогодні-завтра може піти з життя, виникла необхідність у найкоротший термін оформити двотомник його прози, щоб він зміг побачити своє останнє прижиттєве видання. Але ніхто з художників не наважувався узятися за цю справу, посилаючись на те, що за такий короткий термін цю роботу виконати не можна. І тільки Лариса Дем’янишина відгукнулася на моє прохання і зробила, здавалося б, неможливе. Двотомник вийшов у світ вчасно, і Олекса ще встиг його побачити і потримати у своїх руках...
Цей вчинок, на мій погляд, говорить багато про що, він висвітлює людину та її характер, можливо, не менш чітко і виразно, аніж вся художня творчість. Та й чи могла вчинити інакше жінка, дружина, мати, творча особистість, яка сповідує гуманістичні ідеали?
Крім того, Лариса Дем’янишина – людина публічна, яка активно бере участь у житті громади міста і області. Достатньо сказати, що вона депутат Южненської міської ради, керівник і член багатьох громадських і творчих організацій.
Але, головне, Бог не скривдив Ларису талантом. Вона – учасник майже двадцяти виставок, що відбувалися на різних виставкових майданчиках країни. Її роботи прикрашають зібрання відомих приватних колекціонерів. Творчість її багатогранна, про що говорить і нинішня експозиція, на якій репрезентовані і живопис, і графіка, і приклади дизайнерського мистецтва – маю на увазі, насамперед, серію оформлених нею книжок, виданих у київських і одеських видавництвах. Не байдужа їй і скульптура, про що красномовно свідчить чи не кращий в Україні «Пам'ятник жертвам Голодомору», встановлений у селищі Комінтернівському і автором якого є Лариса.
Але для мене, насамперед, важливим залишається те, що вона – автор м'яких ліричних пейзажів і одухотворених портретів сучасників і сучасниць, за якими, можливо, нащадки судитимуть про наш час. Дивовижно, але Ларисі вдалося «оромантизувати» навіть «графські руїни» – палац Курисів у Петрівці, побудований у східному стилі, він згорів через недбалість місцевих жителів.
Але, як мені здається, улюбленими мотивами творчості художника залишається спекотний Причорноморський степ. Натюрморти, складені з польових і садових квітів. Таїнство морської стихії, як це можна ясно побачити в картині, яку я про себе назвав «Нічна купальниця».
– З роботами Лариси Дем’янишиної, як не дивно, я вперше познайомився в Києві, де в Національному літературному музеї проходила її виставка, – говорить відомий одеський поет Микола Палієнко. – Потім так сталося, що її роботи і мої вірші зустрілися на сторінках журналу «Україна». Але її живопис мені близький не лише цими випадковими збігами, а насамперед тим, що художниця, яка народилася на Буковині, так трепетно, проникливо вміє передати на полотні красу нашого степового краю та його людей.
Як стверджують знавці, на картини Лариси Дем’янишиної можна дивитися годинами. Хто не вірить, може переконатися у справедливості цього висловлювання сам, відвідавши її персональну виставку, яку можна було б назвати «Із Южного з любов'ю...»
Анатолій МИХАЙЛЕНКО,«Одеські вісті»
Миті, що відображують вічність
«Світбезмежнорізноманітний. Ітаксамобезмежнорізноманітніспособийогопізнання». Ціслова, сказаніоднимзмудреців, дужеточнохарактеризуютьроботиізмаїльчанкиЛідіїЛитвинової– членаНаціональноїспілкифотохудожниківУкраїни. ЇївиставкуцимиднямивідкритовІзмаїльськійкартиннійгалереї.
На відкритті директор галереї Людмила Євдокимова відзначила, що Лідія вже не раз брала участь у спільних виставках і спільній виставці зі своїм чоловіком – відомим фотохудожником Ігорем Коцем.
За освітою Лідія – інженер-економіст водного транспорту (професійну освіту одержала в Ленінграді, де і прожила шістнадцять років), за душевною і духовною суттю своєю Лідія завжди прагнула до творчості. Повернувшись до Ізмаїла, рівно 10 років тому одержала у подарунок на день народження старенький «ФЭД». Потім були придбані «Зеніт» і захоплення різноманітною оптикою до нього.
Уже через два роки взяла участь у виставці, що провадилася у першому Одеському міжнародному фотосалоні. Її роботи одразу гідно оцінив і підтримав один з корифеїв Одеської художньої фотографії Б.І. Ладиженський.
Подальші роки були роками постійного професійного зростання, насичені участю у багатьох виставках України, а насамперед – Одеси. І от – перша виставка у рідному місті...
– Я щиро вдячна всім землякам, які прийшли на виставку, – сказала Лідія. – Це – висока довіра. У світі – мало місць, таких же душевних і близьких мені за духом. Серед них – оспіваний багатьма поетами і художниками Петербург, наша Південна Пальміра – Одеса. І, звичайно ж, Ізмаїл – різноплемінне місто, об'єднане самим духом творчості.
Про це і мої роботи – миті, що відображують вічність, відображують те головне, повз яке ми часом проходимо, не помічаючи...
Євген МАСЛОВ,власкор «Одеських вістей»
