Не міліє море талантів
Славиться Ширяївська земля своїми талантами. Ще на початку 70-х років минулого століття наше селище репрезентували в Києві, на огляді колективів художньої самодіяльності троїсті музики. До цього фольклорного гурту входили скрипаль Фавель Фаллєр, баяніст Борис Бензар та контрабасист Сергій Гамов. І на столичній сцені вони виступили блискуче, ставши лауреатами фестивалю.
А Всесоюзна фірма грамзапису «Мелодія», добираючи на платівки кращих виконавців, записала гру і ширяївських музик.
Зустрічаючись з одним із виконавців – Сергієм Гамовим, який і до сьогодні живе у Ширяєвому, згадуємо з ним ту пору, коли троїсті музики радували своїми виступами мешканців населених пунктів не лише нашого, а й сусідніх районів.
– Знаю, що не перевелися таланти народної творчості й донині, – говорить мій співрозмовник. – Без перебільшення скажу, що вся Європа аплодує висококласному акордеоністу, заслуженому артисту України Ігорю Івановичу Осіпенку. До душі й мені віртуозна гра нашого земляка. А свого часу уродженець Старих Маяків закінчив Ширяївську дитячу музичну школу.
До сказаного С. Гамовим хочу додати, що батько Ігоря Осіпенка – Іван Павлович – був моїм добрим знайомим. Чергового разу, коли зустрівся з ним та його сином, уже відомим музикантом, то Ігор сказав, що у виборі професії передусім завдячує батькові, який досконало грав на багатьох духових інструментах. Саме він ще прищепив йому любов до музики.
А скільком жінкам та дівчатам прищепила любов до співу, віднайшла у них отой природний талант мешканка села Мар’янівки Надія Артемівна Савенко! Працюючи нормовичкою у тодішньому колгоспі імені ХХІІ з’їзду КПРС, вона першою під час просапування соняшнику чи то буряків починала співати. Її підхоплювали й інші сапальниці. Задушевні, веселі, а іноді й сумні мелодії линули далеко степом. Частенько слухали пісні механізатори, які працювали неподалік.
Отак співуча рільнича ланка, де ланковою та керівником вокального жіночого гурту була Надія Савенко, поступово із колгоспного поля вийшла на сільську, а згодом і районну сцени. Фольклорний ансамбль із Мар’янівки через певний час став популярним і за межами району. Його майстерністю виконання українських народних, обрядових та власних пісень керівника гурту Надії Артемівни Савенко захоплювалися одесити і кияни.
Самодіяльні мар’янівські артисти неодноразово ставали переможцями на районних та обласних оглядах колективів художньої самодіяльності. Простій колгоспниці, без відповідної освіти, Н.А. Савенко цілком справедливо було присуджено звання заслуженого працівника культури України.
Сьогодні, на превеликий жаль, вже немає поруч з нами веселої на вдачу, голосистої талановитої Надії Артемівни. Та розпочату нею справу далі плекають сподвижники. І стараються творити не гірше своєї наставниці. Приємно відзначити, що аматорам сцени це вдається. Так, де б не виступав вокальний ансамбль «Журавка» з Мар’янівського сільського будинку культури, скрізь його зустрічають і проводжають бурхливими оплесками. Бо співають самодіяльні артисти від душі. І коли торік компетентне журі з Одеси присвоїло цьому колективу звання «Народного», то це стало ще одним визнанням майстерності учасників цього гурту.
Такі ж звання отримали й вокально-хоровий колектив «Родина» сім’ї Садових із Катерино-Платонівки, вокальний ансамбль «Червона калина» Макарівського та хор Вікторівського будинків культури. Отже, як бачимо, не міліє ріка народних талантів району.
Іван ТРЕГУБЕНКО,Ширяївський район
Світло і щастя
Любовь – благословенное чувство. Оно – святая святых нашего несовершенного мира.
К.Г. Паустовський
Темі великої любові у листах, прозі та поезії був присвячений літературний вечір у музеї Костянтина Паустовського – відомого письменника, чиє життя осяяне натхненною творчістю і коханням до жінок – особистостей неабияких.
Завідувач музею Віктор Глушаков ознайомив слухачів з останнім томом дев’ятитомного зібрання творів Паустовського, до якого увійшли листи з 1915 по 1968 рік, що відобразили всі етапи його життя і творчості.
Автор же цих рядків репрезентувала дуже рідкісну з бібліографічного боку книжку «Любовь в письмах великих людей ХVIII и XIX века», що вийшла у світ у 1913 році, перевидану у 1990-му. У ній на тлі епохи виступає яскрава особистість художника і, навпаки, на тлі інтимних взаємин висвітлюється час, його колорит, романтичні звичаї, культурні запити, духовний рівень жінок і чоловіків різних країн і народів.
Як цікаві нинішньому закоханому листи Людвіга Ван Бетховена до своєї «бессмертной возлюбленной» – графині Джульєтти Гуакарді, Роберта Шумана – до Клари Вік, лорда Д. Байрона – до Августи Лейг, Жорж Санд – до Альфеда Мюссе, І.С. Тургенєва – до Поліни Віардо, В.А. Жуковського – до Марії Протасової, О.К. Толстого, Л.М. Толстого, В.С. Соловйова, Наполеона, Шатобріана... Вони – про кохання з перших вуст.
Жіноча лінія завжди була винятково сильною і у творчості К. Паустовського. За всіх часів «першим» і стійким у житті островом, опорою завжди залишалася його дружина, разом з тим у його житті можна знайти кілька прикладів його платонічних захоплень, викликаних вирішенням чисто творчих завдань.
Чарівні жіночі образи в «Романтике», «Блистающих облаках», «Броске на юг»... були списані з реальних прототипів.
«Как прекрасно, что не стареет серце» – так на початку 1960-х років написав К. Паустовский в одному з листів до Єлизавети Аркадіївни Лижіної у Ленінград. Не слід шукати це ім'я навіть у томі опублікованих листів Костянтина Георгійовича. Це – його «заря вечерняя», його і її таємниця. І ми доторкнулися до неї лише тією мірою, у якій дозволила сама одержувачка цих листів.
Всього дві їхні зустрічі і дев'ять років листування. Листи пронизані живою пам'яттю про незвичайного письменника. Чи була вона схожа на ліричних героїнь його книжок? Але, можливо, і те, що не збулося, не зникає без сліду, залишаючись якоюсь частиною нашої душі?
І раптом стає зрозуміло, що духовне почуття, яке опромінило життя, спроможне пережити тих, кому воно було дароване, перетікаючи в інші часи – у дар іншим.
У новелі Паустовського «Дождливый рассвет» (1945 р.) – зустріч далеких людей, які якось відчули себе близькими, овіяна сумною поезією кохання, що незбулося. Це розповідь про очікування людиною щастя, готовність до нього, про зустрічі, які проходять повз нас, але могли б стати долею.
Ця новела повідана нам з великою акторською майстерністю, особистісно і щирою теплотою, співпереживаючи артистка українського академічного драматичного театру ім. В. Василька Маргарита Пресіч, показавши, що у зустрічі героїв важлива не її скороминущість, а те, що вона сколихнула в обох людей гарне, світле, чисте почуття, залишивши в душі ніжність і легкий жаль.
А Валентина Ковач – літературознавець, лауреат премії ім. К.Г. Паустовського – звернулася до теми кохання у російській поезії. Із властивою їй шанобливістю до високої лірики вона доторкнулася до навколоземної атмосфери, що оточує величезний внутрішній світ Бориса Пастернака і душі Олександра Блока, яка небувалим сповнена – «О, сердце, сколько ты любило!» «Только влюбленный имеет право на звание человека».
Привернула увагу слухачів і чудова книжково-ілюстрована виставка «Зрелище души, озаренное любовью».
Світлана КУЗНЄЦОВА, старший науковий співробітник музею К.Г. Паустовського, лауреат літпремії ім. К.Г. Паустовського
