Старець
Наша мова надає цьому слову лише того значення, що зафіксоване у Грінченка, – нищий.Хто намагається (а такі є!) надати йому російського значення і називає немолодих українців старцями,той просто ображає людей (хоч і з іншим наголосом), бо український наголос тут – старцями.
Тяма
Сучасна літературна мова визнає в цьому плані тільки слово кмітливість.А народна мова цього глухого слова за своє не має. Віддає перевагу дзвінкому й виразному тяма.Каже: Він би й зробив, та тямийому Бог не дав (умения не хватило); Має хлопець тямудо малярства (способен к живописи); Не при тямілюдина (не в себе человек). І ціла низка похідних від тяма: тямити(понимать); Учився, а не тямишпорахувати (не соображаешь); Як не тямиш,не берися (не умеешь – не берись). Також: тямовитий(смышленный), тямущий(разбирающийся), затямсобі (заруби себе на носу) тощо.
Чи не варто такому добру разом із фразеологізмами датися втямки(запомниться надолго), невтямки(невдомек) прокласти ширшу дорогу на сторінки преси та в ефір? Це б так пожвавило їхню російськоподібну (сообразительность – кмітливість)монотонність.
Хлопець
Це слово українська мова стосує і до цілком дорослих людей, і до трохи молодших, і до юнаків, і до підлітків. Росіяни своїх підлітків частенько називають мальчишками.Щоб не відстати від сусіда, наші засоби масової інформації зациклились на хлопчаках(все ж таки тут більше звукової подібності до мальчишек,аніж у хлопців, хлоп’ят, хлопчиків).А що в назві хлопчакє відтінок зневажливості і не для кожного тексту це годиться, їм байдуже, аби співзвучність була!
Чагарник, чагарники (чагарі)
Грінченко про ці слова каже: лесная поросль.Але з прикладів ужитку видно, що ця поросльіще й дика(в ній водяться звірі): Рикання їх (диких звірів) у чагарникахчувати (П. Куліш); Пустили гончих в чагарі(І. Котляревський). Тому дивно читати й чути інформації про насадження чагарниківпо містах. Не треба гнатися за подібністю до рос. кустарника,який може бути й не диким і не обов’язково лісовим. Треба писати: Кущі(можна: корчі). Бо й полічити їх легше: стільки-то кущів. А чагарникитреба лічити не на штуки, а мабуть-таки на гектари (як і ліси).
Чоловік
Про кого мовиться в приказці: На безлюдді й Хома – чоловік?Ясно, про людей узагалі.
А кого має на увазі Стороженко, коли пише: «Ляхи так одурнюють, що жінки між ними стають розумніші од чоловіків?Теж ясно: представників чоловічої статі (і теж взагалі).
Третє значення слова чоловікзрозуміле й без прикладу: муж, жонатий чоловік (не парубок).
Газетярі зважають здебільшого тільки на останнє. Бо якби брали до уваги і перших двоє значень то автор одного з нарисів у «Демократичній Україні» написав би, мабуть так:
– Розкажіть мені більше по цього чоловіка.Давно віну вашому господарстві?
Проте він написав так, як пише сьогодні більшість:
– Розкажіть про людину… Давно він?..[людина– він?]
Висновок простий: якщо з тексту відомо (чи буде відомо), що мова піде (чи вже йде) про особу чоловічої статі, то так і треба писати: чоловік; про особу жіночої статі – жінка.Лише тоді, коли хочемо передати поняття узагальнене, що стосується і чоловіка, і жінки, вживаємо слово людина. Як-от у Лесі Українки: Я не такий, щоб зрадити людину.
Це – про однину. У множині в узагальненому розумінні теж часом користуються не словом люди, а словом чоловік, особливо там, де йдеться про рахунок: На збори прийшло 40 чоловік. А підкреслює цю узагальненість (стосунок і до чоловіків,і до жінок) знахідний відмінок (40 чоловік). Бо якби тут поставили родовий відмінок (40 чоловіків), то узагальнення зникло б: стало б ясно, що мовиться лише про осіб чоловічої статі.
За традицією, що відбилась у приказці, наведеній на початку, де слово чоловікстосується людей узагалі, Ісуса Христа народ називає чоловіколюбцем. Людинолюбцемназивала «українська» комуністична пропаганда Леніна.
