Перед Василем Микитовичем Гуцулом у селах Височанське та Ганнівка, що називається, шапки знімають. Йому, вчителю-ветерану, у минулому – директору школи, людині поважного віку, вдалося, крім усього іншого, написати і видати три книжки. За досить короткий час. Можливо, тому, що майже усіх, про кого писав, знав особисто. А можливо, тому, що герої книжок його надихали.
"Назовем поименно" – книжка перша. Взявся за роботу над нею Василь Микитович за наполегливим проханням сільської ради ветеранів. Позаду сотні зустрічей із односільчанами, численні запити до архіву. Адже із 200 височанців та ганнівців, які пішли на фронт, 87 – загинули. Як, де, у якому бою? Про це потрібно було дізнатися. Але й про 113 чоловік, які залишилися жити та дійшли до рідного порога, розповісти теж було необхідно. І сивочолі ветерани, заново переживаючи нелегку фронтову юність, ділилися із ним своїми думками. Як жити залишилися? У відповідь жартували: "У сорочці народилися". Сьогодні ця книжка ледве чи не у кожній оселі. Роздали їх 9 Травня – у День Великої Перемоги.
Сам Василь Микитович пояснює свій творчий порив бажанням воскресити у пам'яті образи дорогих людей. На цю книжку пішло півтора року інтенсивної праці. До другої книжки під назвою "У истоков времени" також включений повний список усіх учасників Великої Вітчизняної війни по Височанській сільській раді. Тих, хто повернувся додому, і тих, хто загинув. Увесь же матеріал цього видання стосується історії сіл Височанське та Ганнівка з початку першої половини ХІХ і до початку ХХ століть. Історичні дослідження Гуцула досить цікаві, пізнавальні та корисні.
Третя книжка – "О судьбах людских". Тут уже увага приділяється родоводу кола неординарних особистостей, шанованих громадою.
Сьогодні Василь Микитович пише роман у двох частинах із захоплюючим сюжетом "Случай в Буджакских степях".
Гуцул вважає усе своє прожите життя цікавим, наповненим змістом.
Говорить:
– Я і сьогодні, у свої 76 років, чесно служу людям. Лише цим багатий та щасливий.
