Ознаки подібності

Їх у російській мові передають слова-суфікси -образный, -подобный, -видный.Сучасна українська мова теж використовує слова-суфікси, але тільки два: -подібнийі -видний(яйцеподібний, грушовидний, скловидний тощо).

Має наша мова і власнісуфікси на означення подібності. Це -уватий, -атий (-ятий),холмообразный – горбкуватий;похожий на волка – вовкуватий; похожий на цыгана– циганкуватий; глубоко посаженные глаза – ямкуваті очі (Марко Вовчок); похожий на крест (крестообразный) – хрещатий.

Яким ознакам подібності слід віддавати перевагу – словам-суфіксам чи просто суфіксам? Це залежить од тексту. Наприклад, не варто писати кулеподібний,коли не відомо, чи предмет подібний до рос. шарачи до рос. пули.Якщо до набою, то пишемо кулеподібний,якщо до шара,то краще казати кулястийі цим уникнути плутанини. Замість бочкообразныйможна сказати бочкуватий, барилкуватий.Усе залежить від тексту і стилю викладу. Обов’язковим є, наприклад, клас ракоподібних, скловидне тіло.Іноді можемо вдатись і до описових зворотів типу: на взір чого, на зразок чого, на кшталт чого, нагадуючи собою що.

Суфікс -уватий,може вказувати також на применшення ознаки. Приклад: Оженився дурний, узяв дурнувату,та не знали, що робить – підпалили хату (весільна співанка).

Дещо про присвійні прикметники

Вище сказано, що наша мова більше любить присвійні прикметники, ніж родовий відмінок належності. Нам природніше сказати дідусевіокуляри, ніж окуляри дідуся, кумовахата, аніжхата кума, Марійчинщоденник,аніжщоденник Марійки.

Чому повертаємось до цього знову? Бо є розбіжності між українським і російським способами утворення присвійних прикметників, а незнання цього часто призводить само перекладачів до помилок у вживанні слів та їх написанні. Що ж конкретно треба засвоїти?

Присвійні прикметники, утворені від іменників жіночого роду(або чоловічого із закінченням -а) мають суфікси -ин, -ина, -ине:Ольга – Ольжин(Ольжина,Ольжине), тітка – тітчин(тітчина,тітчине), Микола – Миколин(Миколина,Миколине). Виняток: староста.Цей іменник утворює присвійний прикметник з допомогою суфікса -ів:старостівсадок, старостовахата, ста ростовеподвір’я.

Присвійні прикметники, утворені від іменників чоловічогороду, мають суфікси -ів (-ов, -ев):кумівдвір, кумовахата, кумоветеля; москалівдвір, москалевакриниця, москалеведерево.

Отже: жіночий рід – суфікс -ин,чоловічий рід – суфікс -ів (-ов, -ев).

Дуже просимо запам’ятати це. Якщо запам’ятаєте, то не повторюватимете слідом за радіо й телебаченням помилок, а писатимете грамотно: левовесерце, бо присвійний прикметник тут утворено від іменника чоловічогороду і левовапайка (з цих самих причин). Ви не уподібнюватимете ці вислови до жіночого роду і не писатимете в них суфікса -ин(як назвав свою повість Загребельний, - «Левине серце»).

Можлива також форма лев’ячий.Але це вже, як кажуть, з іншої опери. Суфікси -ач (-яч), -ичмають лише ті присвійні прикметники, що походять від назв частинтваринного організму і продуктівтваринного походження. Порівняймо суфікси в українському та російському слововжитку: коровьестадо – коров’ячачереда, козийпух – козячийпух, свиноесало – свиняче сало, куриное яйцо – куряче яйце, свинаяпеченка – свиняча печінка, бараньяголова – бараняча голова, львиная грива – лев’яча грива.

У висловах левове серцечи левова пайкайдеться не про частину тваринного організму чи продукт, а про річ, що належить самому (живому) левові. Тому пишемо левове,як написали б, наприклад, Іванове.

Не слід повторювати помилки й само перекладача з «Демократичної України», який про одного з героїв фейлетону сказав, що в нього були тигрині пазурі.Ці пазурі були тигрячі,як бувають котячі(а не котині).