Як подружжя французьких кіноакторів Радянську владу зганьбило
Радянський вчений Володимир Фрідкін згадував, як у 60-ті роки до нього в інститут приїхав відомий американський фізик. Від соціалізму він був далекий, і усьому в нас дивувався. Якось, сидячи в кімнаті аспірантки Володимира Михайловича, запитав про нашу планову економіку. Мовляв, хто підраховує, скільки із Мурманська потрібно привезти оселедців до Воронежа, з Одеси – апельсинів до Ленінграда, а з Ташкента – килимів до Києва. Аспірантка відповіла:
– Ніхто не підраховує. Усі товари звозять до Москви. Люди приїжджають, купують і розвозять по домівках, хто куди.
Американець дивувався, а присутні сміялися. Наступного дня академіка Фрідкіна викликали до партбюро і дали прочухана – за те, що не виховує аспірантів…
Вивчаючи теперішній асортимент московських супермаркетів та гіпермаркетів, якось навіть і не віриться, що ще якихось 20 років тому уся ця маса підпадала під визначення «дефіцит». Дефіцитом називалося те, що у звичайних крамницях для звичайних людей іноді давали (або, як ще говорили, «викидали»). А частіше – і не давали, і не «викидали». По Москві ходив тоді ще такий анекдот. Болгарин гуляє по місту і чує: «Яблука викинули!» Входить до крамниці, дивиться на яблука і каже: «Так, такі в нас теж викидають».
У ЦК партії про подібні зразки фольклору дізнавалися до кінця першого дня ходіння анекдоту. І «спускали на місця» вказівки з метою оптимального розв’язування виниклої проблеми.
Так і з'явилася, крім зазначених торговельних гігантів, мережа універмагів мосторгу. Усі вони розташовувалися у абсолютно однакових типових будинках, розроблених архітектором К. Яковлєвим ще у 20-х роках минулого століття. Кожен з універмагів був триповерховим, з величезними скляними вітринами. У кожному з магазинів відвідувачів зустрічали широкі тримаршеві сходи, які проглядалися з вулиці через величезний скляний ліхтар, вмонтований у фасад будинку на усю його висоту. Усі мосторги обов'язково розташовувалися на розі, що визначало їхню внутрішню архітектуру: праворуч та ліворуч від рогу розходилися фасади-крила, де й містилися торговельні секції.
Моїм батькам чомусь найбільше імпонував Данилівський мосторг, який розташовувався на розі вулиці Люсинівської та Данилівської площі. Решті гостей Москви подобалися Дзержинський, Краснопресненський або Ризький універмаги. Найкультовішим вважався магазин на розі Жовтневої вулиці та Сущевського вали. Цей універмаг увійшов до фольклору російської столиці. Його неодноразово знімали у кіно. Наприклад, у 1964 році на екрани країни вийшла «Легкая жизнь» Веніаміна Дормана, де одна зі сцен знімалася саме у Маріїнському мосторзі. Молодий Юрій Яковлєв грає роль заповзятливого завідувача хімчистки, у якого є свій побічний «хімічний» бізнес на пару зі спекулянткою, яку прозвали Королевою Марго у виконанні Фаїни Раневської. Якось вони взялися почистити костюм і… пропалили його. І Раневська вважає, що треба терміново купувати новий. Вона вигукує:
– Їдемо до Мар’їного Гаю!
Далі йде сцена, де Раневська в одній із секцій Маріїнського мосторгу вибирає костюм.
Ну а до фольклору магазин увійшов завдяки зіркам французького кіно Іву Монтану та Симоні Синьйоре.
З досьє «ОВ»Ів Монтан – французький кіноактор та співак (1921-1991). Справжнє ім'я – Іво Ліві. Походив із сім’ї бідних італійських євреїв. Творчий псевдонім «придумала» його матір, яка звала дитину додому італійською («Ivo, monta!») У молодості Ів Монтан дотримувався лівих поглядів, що сприяло заграванню із ним радянських партійних діячів. У 1956 році Ів Монтан на запрошення Міністерства культури СРСР приїхав до нашої країни із концертами. Оскільки увесь західний світ у цей період рішуче засуджував вторгнення радянських військ до Угорщини, вчинок Монтана вітчизняна пропаганда витлумачила як «мужній».
Симона Синьйоре (1921-1985) – французька акторка кіно і театру. Справжнє ім'я – Симона-Анріета-Шарлота Камінкер. З початку 50-х років стала політичним та громадським діячем. Виступала як палкий борець проти тоталітаризму. Багато подорожувала світом.
Разом із чоловіком Івом Монтаном Симона Синьйоре відвідувала СРСР усього лише раз, у 1963-му. Однак після цього перед ними назавжди зачинилися двері до Країни Рад як перед «ворогами комунізму» та «політичними перевертнями». Почесні гості Міжнародного московського кінофестивалю не влаштовували у центрі радянської столиці політичних акцій. Подружжя знаменитих кіноакторів усього лише… відвідало той самий Мосторг у Мар’їному Гаю.
Говорили, начебто привіз їх до цього патріархального району Москви один із московських попутників; за тих часів там справді ще стояли дерев'яні будинки.
Прогулянка не могла обійтися без відвідування місцевого універмагу. І ось тут Монтан і Симона відчули потрясіння, як тільки-но підійшли до відділу жіночої нижньої білизни. Французькі гості взялися скуповувати віскозні жіночі теплі (з начосом) панталони до колін блакитного та рожевого кольорів, сатинові ліфчики… Продавці, нічого не підозрюючи, загортали товар у «фірмовий» мосторгівський різнобарвний папір. Тому що давно звично спостерігали, як свої ж співгромадяни із Костромської, Вологодської та інших областей ось у такій же кількості беруть злиденний трикотажний товар: прості панчохи, штани з гумками, «комбінації» та сатинові ліфчики. Тому що інших не було…
Повернувшись до Франції, актори влаштували у Парижі виставку із провокаційною назвою «Чи можна кохати так одягнену жінку?!» Експонатами виставки, як неважко здогадатися, стали московські обновки.
Після цього Ів Монтан із дружиною до Радянського Союзу більше не запрошувалися.
У Москворецькому універмазі на Данилівській площі зараз розміщується філія всесвітньо відомої торговельної мережі «Stockman». На полицях та стелажах – достаток, від якого буквально очі розбігаються. Не став би стверджувати, що торгівля йде так само жваво, як у 60-ті або 70-ті роки. Тому що дорого. Діти костромичів та вологодців, які отоварювалися раніше у магазинах мосторгу, охочіше «скуповуються» у Туреччині або Єгипті. Не кажучи вже про Китай. А знімати кіно у московських універмагах нині не кожному по кишені. Тому так люблять російські кінематографісти «незіпсовані» українські міста, особливо нашу Одесу.

























