Побачити Галичину зсередини очима південного українця запросили нашу редакцію Український журналістський фонд і колеги з газети «Джерела Трускавця». На розсуд було запропоновано два міста – Трускавець та Дрогобич. Перше з них – відомий бальнеологічний курорт, друге – насичене історією «справжньої та самобутньої України», як тут кажуть.

Дрогобицькі історії

та надії

Це місто зустрічає гостей прапорами УПА та великими банерами Степана Бандери на тлі обшарпаних будинків та погано забрукованих тротуарів. На екскурсії центром міста знайомимося з місцевими пам’ятками: колишньою катівнею НКВС (де зараз розміщується факультет педагогічного університету), колишньою синагогою, від якої лишився тільки фасад, та старовинною дерев’яною церквою св. Юра. Церкву дбайливо доглядають, вона має охайний вигляд. Поблизу розташований старовинний солеварний завод. Тут з Xlll ст. і по сьогодні виготовляють кухонну сіль шляхом її випаровування з ропи.

Побачивши таким районний центр, звичайно, ми вже мали деякі запитання до міського голови Дрогобича Миколи Гука, який запросив нас на прес-конференцію. Однією з перших заяв мера було визначення свого краю як частини Європи. Проте занедбані дороги і будинки, погано організований ринок у самому центрі міста, безробіття... Чи це європейський рівень?

Досить відверто відповів мер на запитання про бюджет міста, який наповнюється в основному завдяки нафтопереробному заводу. Значна частина грошей бюджету підтримує освіту (у місті декілька музичних та художніх шкіл).

Сьогодні місто Дрогобич живе очікуваннями на покращення життя у зв’язку з наближенням Євро-2012. Тут мають розташовуватися готелі для вболівальників та учасників ігор. Мер каже, що справи потихеньку йдуть, але «мелодії активного будівництва» зовсім не чути.

Джерела Трускавця

Далеко за межами Трускавця відома мінеральна вода «Нафтуся». Назва цієї водички має нафтове походження, як лінгвістично, так і фізично (з легким присмаком нафти та запахом сірководню). Лікувальні речовини зберігаються близько двох годин, тому краще пити воду безпосередньо з бювету.

У залежності від діагнозу «Нафтусю» пропонують вживати різної температури. Бювет поділено на дві частини: холодною водою у правому крилі лікують захворювання нирок, теплою у лівому – печінкові розлади. Точну порцію (за призначенням лікаря) можна отримати завдяки вбудованим автоматичним дозаторам. П'ють воду поволі через трубочку.

Джерело розташоване на території парку, де відпочивальники прогулюються з кухликами мінеральної води, дихаючи чистим повітрям карпатських лісів. Раніше тут було прокладено шість теренкурів – спеціальних лікувальних маршрутів для прогулянок, що стимулюють роботу серцево-судинної системи, органів дихання, обміну речовин та нервову активність. Сьогодні жоден з санаторіїв не хоче вкладати гроші в реставрацію цих маршрутів, тому вони вже не є обов’язковими для лікування.

У парку діють й інші джерела, менш популярні, але не менш цілющі. Всі вони носять жіночі імена: «Марія» та «Софія» призначаються для лікування органів травлення. А «Юзя» вважається джерелом краси та молодості, оскільки благотворно впливає на очі та шкіру.

Цікаво, що першовідкривачами джерельних родовищ стали «паршиві» корови. Хворі тварини, яких поїли на місці сучасного парку, одужували від шкіряних хвороб та давали смачніше молоко. А хімічні аналізи «Нафтусі» були зроблені у 30-х роках ХІХ століття львівським фармацевтом Теодором Торосевичем, який науково обґрунтував її використання з метою лікування.

Казковий сад

Помітною спорудою на лоні екологічно чистої зони Прикарпаття є Міжнародна клініка відновного лікування. Зовні вона нагадує прообраз замку «смарагдового міста», хоча і сучасно оформлена. Всередині клініка схожа на казковий сад з безліччю квіткових вітражів та ліхтариків. Не одразу спадає на думку, що саме у цьому «помпезному палаці» лікують дітей хворих на дитячий церебральний параліч, остеохондроз, заліковують наслідки травм.

Працює клініка за методикою Героя України професора Володимира Козявкіна – автора системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. Власне професор і відкрив її у 2003 році. Щодо естетичного оформлення клініки, на думку засновників, це є невід’ємною частиною лікувального процесу. А той «казковий сад» зі стилізованих пролісків та фіалок символізує весняне пробудження природи і спонукає до пробудження у дітей мотивації одужання та вивільнення від хвороб.

Пацієнти Міжнародної клініки приїжджають сюди не тільки з інших держав. Щорічно заклад приймає близько 3800 пацієнтів, серед яких 2000 дітей з України. За останні роки понад 30 тисяч пацієнтів з 53 країн світу лікувалися у стінах унікального закладу.

У стаціонарному відділенні 100 палат, які забезпечують весь необхідний комфорт. Проте деякі пацієнти обирають у клініці лише двотижневий курс лікування, а живуть у винайманих квартирах із власним харчуванням. Причина цього – високі ціни.

Скелі «Робін Гуда»

У Карпатський край люди їдуть головним чином попити цілющої води. Поліпшуючи стан здоров’я, можна водночас дізнатися чимало цікавого про місцеву природу та історію – про скелі Довбуша, старовинну фортецю в Уричі, водоспад в Кам’янці, Крехівський монастир, Східницю, Самбір…

Декілька пізнавальних екскурсій «продегустували» і ми. Отже подорож від Трускавця до «Скель Довбуша», що в Івано-Франківській області, займає пару годин. Назву скельно-печерного комплексу пов’язують з легендарним Олексою Довбушем (1700 – 1745), якого хтось вважає українським Робін Гудом, а хтось жартома називає «рекетиром ХVIIІ ст.».

Ці скелі оточені лісом, туманом. У лісі – сонячні промінчики, гриби, оксамитовий мох. Іноді у цих місцях зустрічаються альпіністи та справжні (у розумінні південного українця) гуцули на конях. Цікавою забавою є так зване «чистилище для жінок» – це вузький прохід між двома величезними скелями. Жартівливий «секрет» полягає у тому, що пройти «чистилище» може кожен, незалежно від постаті.

Надихавшись кришталевим повітрям гір, ми завітали ще до однієї зеленої історико-культурної зони – заповідника «Тустань» в селі Урич Львівської області. Поміж смерек і папороті стежка веде туристів до останків скельної фортеці. В музеї, яким розпоряджається Роман Щур, схожий на доброго та мудрого шкільного вчителя, нам розповіли про фортецю у скелі. Природний ландшафт є одночасно і додатковим укріпленням, і стінами самої будівлі, що для європейських споруд XVI століття – явище унікальне. Цікавим є водосховище замку у вигляді закритого колодязя глибиною 80 метрів. Щоб вода не «цвіла» у закритому просторі, наші розумні пращури стелили на дно колодязя гілки хвої, які виконували антибактерицидну функцію.

Головне багатство будь-яких місцевостей – це люди. Отже, галичани відкрито пишаються своїми героями, вони знають свою історію у деталях. Помітно, що мешканці цього краю є носіями певного консерватизму. У моральних установках, у поглядах на демократію. Навіть складається враження, що і їхні характери дещо схожі на горді скелі Довбуша.