Наша родина зросла. У редакції «ОВ» почав працювати ще один позаштатний фотокореспондент – Сергій Кульчицький. Родом він з Києва, за освітою біолог. Зараз Сергій професійно займається фотографією, якій віддав уже десять років свого життя. Друге його захоплення – подорожі континентами і країнами світу.
– Сергію, у яких куточках Земної кулі тобі вже вдалося побувати?
– Я об'їздив практично всю Європу, кілька разів відвідував Північну та Південну Америку, країни Карибського басейну, Африку. Торік вивчав життя Південно-Східної Азії – Таїланду, В'єтнаму, Камбоджі, Малайзії.
– Що тобі найбільше до вподоби знімати?
– Моє найбільше захоплення – жива природа. Захоплююся також і підводною зйомкою. Останнім часом, особливо після поїздки на Мадагаскар, зацікавившись життям аборигенів, почав фотографувати місцевих жителів. У майбутньому планую випустити фотоальбом, у якому будуть відображені деякі підсумки моїх мандрівок.
– Ти кілька разів бував у США. Що тобі найбільше сподобалося у цій країні?
– Насамперед те, як там дбайливо ставляться до природи і зберігають її. Зовсім не так, як у бідних країнах, де до навколишнього середовища переважає споживацьке ставлення. Наприклад, у Камбоджі, Лаосі всі джунглі продано на корені сусіднім країнам – Китаю, Таїланду...
– Куди, на який континент, до якої країни ти збираєшся поїхати найближчим часом?
– Зараз мій шлях лежить до Африки – до Кенії та Танзанії. До речі, на Занзібарі я вже бував раніше.
– Коли можна чекати твого репортажу з Африки?
– Якщо все складеться добре, то найближчим часом. Щоправда, можуть бути складнощі з інтернетом. Хоча мене дивує, наскільки швидко у країнах, які ми за звичкою називаємо країнами «третього світу», освоюють новітні технології! Наприклад, перебуваючи у джунглях Камбоджі або Еквадору, я міг запросто виходити на зв'язок за допомогою інтернету.
– Чи є у способі життя, мислення народів інших країн щось спільне з нами, українцями, щось таке, що нас поєднує? Чи ми всі різні?
– Заналом, ми всі однакові, живемо тими ж почуттями – хтось буває більше потайним, хтось, навпаки, більш щирим. У народів, які населяють Азію та Америку, є багато спільного, зокрема і з нами, українцями. Навіть у традиціях, у кухні, хоча, здавалося б, вони всі несхожі одна на одну.
– Цікаво, чи знають у тих далеких країнах, де тобі довелося бувати, щось про Україну?
– Знаєте, коли після прибуття до тієї чи іншої країни сідаєш у таксі, водії зазвичай запитують, звідки ти? І от у Камбоджі відбулося те ж саме. І коли я сказав, що приїхав з України, водій одразу ж відгукнувся «О, Шевченко!». І мене дуже здивувало, що і там, у Камбоджі дивляться європейський футбол, знають наших футболістів. А в інших країнах Україна асоціюється з іншими знаменитими нашими людьми. І це, чесно кажучи, мене радує. Тому що років п'ять-шість тому такого ще не було.
– Ми даємо у нашій газеті два твоїх знімки. Яка їхня історія?
– На одному з них – червоноока деревна жаба, одна з небагатьох неотруйних земноводних Південної Америки, яку я сфотографував у Коста-Ріці, у Сельва – Верде. Відзначу, що понад 30 відсотків території країни – це національні парки. Що ж до жаб і дрібних жаб, то у світі з ними виникла дуже гостра проблема. Ареал їх існування значно скорочується. До речі, жаба, показана на знімку, є символом Коста-Ріки. І означає багатство і розмаїтість природи, яку ми так бездумно і безжалісно губимо.
А на другому – колібрі. Вони дуже полохливі, побачивши людину, одразу летять геть. Я полював за ними з фотоапаратом у багатьох місцях. Цю мені вдалося зняти в Еквадорі.
