Яка кількість міфів про «розбійний» Донбас культивувалася за роки політичного протистояння Сходу і Заходу в Україні! Лише трьох днів знайомства із трудовим людом цього краю вистачило мені для повного розвінчання забобонів, у яких донеччани представлялися як неосвічена і культурно обмежена юрба. Перше, про що подумалося, – це скільки треба знань і досвіду для керування складними технологічними процесами хоча б на одному машинобудівному заводі, скільки потрібно знати: від елементарних деталей до вміння грамотно організувати збут продукції...
Завод заводів
Новокраматорський машинобудівний завод (НКМЗ) – підприємство-гігант. Він був побудований з метою оснащення провідних галузей промисловості устаткуванням, тобто завод для створення інших заводів. Підприємство працює з 1934 року. Сьогодні це закрите акціонерне товариство, продукція якого проходить замкнутий цикл виготовлення – від виплавки високоякісного металу до монтажу готового устаткування і запуску його в роботу.
Тут проектують і провадять металургійне, ковальсько-пресове, гірничорудне, шахтне, підйомно-транспортне, дробильно-розмелювальне устаткування, устаткування для видобутку нафти і газу, для атомної енергетики. На території заводу (339 га) розташовано сорок два цехи, з’єднані залізничними коліями довжиною 133 км. На НКМЗ трудяться майже п’ятнадцять тисяч чоловік. Зарплата у деяких працівників сягає 30000 гривень в місяць. Такий гонорар одержують ті, хто розробляє прибутковий продукт, а сума – це відсоток від загального прибутку за даним проектом.
Для продуктивного ведення бізнесу керівництво удосконалює систему менеджменту. Якість і довговічність устаткування, що випускається, пов’язані з переоснащенням потужностей заводу, а це, крім величезних вкладень, – ще й запорука надійної ділової співпраці. Дуже важливим партнером є Росія, на долю якої припадає до 40 відсотків замовлень.
Третя Лавра
Річка Сіверський Донець тече крізь поля і лісові гаї. На правому скелястому березі у воістину мальовничому місці розкинувся національний природний парк «Святі гори». Над густим лісом піднеслися намети й куполи церков – це Свято-Успенська Святогорська лавра.
Статус лаври Святогорському чоловічому монастирю було присвоєно 2004 року Священним синодом Української православної церкви за чималий вплив обителі на відродження духовності. В Україні це третя лавра, після Києво-Печерської та Почаївської.
Перші ченці на Святих горах з’явилися у XV столітті. Численні наскоки татар, кримців, ногайців розоряли обитель, а братію вбивали або брали у полон. Однак життя не вгасало у цій місцевості – приходили нові ченці й послушники, і все поверталося на круги своя молитвами та працею. Пізніше, під гнітом католиків й уніатів, ближче до монастиря переселяються тисячі українців із-поза Дніпра, щоб зберегти у святості віру православну. Із приходом влади Рад намолену обитель опоганили: чернечу громаду було цілком витиснуто, монастир ліквідовано, а в його стінах відкрився будинок відпочинку для трудящих Донбасу. Соборний храм перетворено на кінотеатр, церква Покрову Божої Матері перетворилася на водолікарню із грязьовою ванною у вівтарі.
І все-таки надія на відродження святої обителі зберігалася. 1992 року тут знову зазвучала жива молитва. Велику працю було покладено на відновлення колишнього духовного життя. У цьому дивовижному місці є свої святині – Святогорський образ Божої Матері, написаний ще 1844 року одним із ченців монастиря. Тривалий час ікона «намолювалася» затворником преподобним Іоанном. Тепер ікона вважається чудотворною, зціляє й допомагає людям, за що їй приносять у дарунок дорогі прикраси.
Веселі шахти
«Праворуч підеш – пуд солі знайдеш, а ліворуч – у соляну симфонію потрапиш...» Але все це не в казці, а в товщі соляного Підбрянцевського шару Артемівського родовища на глибині 290 метрів. 230 млн років тому тут бушувало доісторичне море, яке дало нам найчистішу сіль у світі. За оцінками фахівців, її вистачить ще й нашим правнукам і праправнукам.
У відпрацьованих сольових вибоях заснувався спелеосанаторій. Без медикаментів специфічне повітря ефективно лікує органи дихання від алергії, бронхіальної астми, хронічної пневмонії, зниження імунітету. Цінність повітря – у наявності негативно і позитивно заряджених іонів і природного аерозолю, що складається на 99 відсотків із часток солі, кожна з яких містить практично весь набір мікроелементів таблиці Менделєєва.
У величезній соляній залі, де проходять дитячі ранки й корпоративи, уже другий рік стоїть ялинка, і вона все ще зелена й пухнаста. Чекає наступної події. Моду масовим заходам у шахті поклав радник посольства Австрії в Україні у 2001 році, пропонуючи провести концерт симфонічної музики в підземеллі – замість перспективи зберігання тут ядерних відходів. І вже у 2004-му і 2007-му такі концерти відбулися.
Весела штольня Артемівського заводу гристих вин приймає у свої екскурсійні обійми всіх охочих. Раніше тут видобували гіпс, тепер же на глибині 80 метрів у спеціальному мікрокліматі виробляють гристі вина за класичним французьким методом – шумування в пляшці й витримка в горизонтальному положенні понад три роки. Виноматеріали – з півдня України, зокрема з Одеської області, здатні перетворюватися на продукцію рівня найкращих світових вин.
Цікаво ознайомитися із процесом виготовлення пляшкового «шампанського». Кожну пляшку треба в певний час збовтати, повернути під належним кутом, перемінити одні пробки на інші тощо. Всі ці маніпуляції провадяться вручну жінками-працівницями. Ось, наприклад, майстер-ремюор (зводить осад у пробку) за зміну прокручує 80 – 100 тисяч пляшок. А загальна кількість пляшок у підвалах заводу – 30 мільйонів. При цьому випускається заводом щороку 12,5 мільйона пляшок.
Після цифр, що дивують, і пізнання деталей технології – дегустація. Отут уже виправдана вся трудомісткість процесу.
Футбольний рай
Три роки будівництва, 400 мільйонів гривень, 50 тисяч глядачів – це все про «Донбас-Арену», споруджену для улюбленої донеччанами команди «Шахтар», для вболівальників, для престижу України. Будь-хто з футбольних фанів мріяв би про такий стадіон у кожному великому місті країни, та ще і з можливістю побувати на екскурсії біля самого зеленого поля, посидіти на лаві запасних (натуральні шкіряні крісла, ідеальні для розслаблення тіла гравця), побувати в роздягальні чемпіонів тощо.
Газон стадіону привезений зі Словаччини, де вирощують найкращі газони. Дренажна система дозволяє видаляти надлишки води з поля і заважає швидкому ущільненню ґрунту. А ще – підігрів газону, система поливу й штучного сонячного світла для кращого росту трави.
Крісла для вболівальників австралійської фірми «Camatic» не горять, не плавляться, не вицвітають, сконструйовані для зручності; два монітори площею 92 кв. м з колірною гамою 65000 кольорів. Щоб уникнути надзвичайних ситуацій із подаванням електроенергії, «Донбас-Арену» забезпечують два місцеві дизельні генератори плюс дві міські підстанції.
Для допитливих уболівальників тут відкрито найбільший в Україні і найкращий технічно оснащений у Європі музей футбольного клубу, для охочих посперечатися за кухлем пива – тематичне кафе, а для гурманів – власні пекарня і ковбасня. Під час матчів працюють шість ресторанів і майже сто фастфудів. Розплачуються в точках харчування тільки за допомогою платіжної карти, що діє в межах стадіону.
Під час чемпіонату Європи з футболу 2012 року на донецькому стадіоні «Донбас-Арена» мають відбутися три ігри групового етапу, чвертьфінал і півфінал.
Про цю грандіозну споруду можна говорити багато, і захоплюватися, і радіти тому, що вона є в нашій країні. Але краще побачити її на власні очі.
Отже, Донбас вразив своєю потугою, масштабністю, природною красою. У цьому краї відчувається атмосфера сильного духу, праці, завзятості, цілеспрямованості. Залишається тільки подякувати за таке відкриття Українському журналістському фонду і Донецькій обласній державній адміністрації за хлібосольний прийом.
