Його твори– унікальне сполучення словесної еквілібристики та лінгвістичноївіртуозності, комічних трюків і філософських міркувань. Приблизно так театральні критики оцінюють творчість сучасного драматурга Тома Стоппарда. «Сквош на чотири руки» – назва нової вистави Одеського академічного російського драматичного театру в постановці москвича режисера Олексія Литвина за п’єсою Стоппарда «Відображення, або Істинне». Чотири стіни, ракетка, м’яч, азарт, моментальна реакція та маса енергії – усе, що потрібно для однієї з найактивніших ігор за назвою сквош.
Прем’єра вистави, що відбулася на початку грудня, пройшла в аншлагу.
Попри те, що на афіші виставу заявлено як комедію, крім тонкої іронії, у ній присутні найрізноманітніші жанри: любовно-авантюрна історія, мелодрама і навіть якась філософська притча. Головні дійові особи – люди, що належать до світу театру, дві подружні пари, пов’язані не лише професійними, але й складними любовними, сімейними взаєминами. Макс (заслужений артист України Борис Смирнов) та Анні (заслужена артистка України Ірина Надєждіна), Генрі (Сергій Поляков) і Шарлотта (Ольга Кондратьєва). Анні кохає Генрі – знаменитого драматурга. І він теж її кохає, але не одразу наважується розірвати відносини з родиною… Через два роки Анні, вже будучи дружиною Генрі, випадково знайомиться з молодим «бунтарем» на ім’я Броуді. Він не приховує своїх неонацистських поглядів, внаслідок чого опиняється за ґратами. Там у нього раптом з’являється потяг до творчості. Анні навіть готова зіграти в сумнівній п’єсі Броуді і намагається вмовити Генрі трохи поправити «шедевр». Генрі відмовляється. У Анні це викликає протест і роздратування... Своєрідність вистави в тому, що ілюзія та реальність буквально з перших кроків дуже тісно переплетені. На самому початку відбувається зав’язка сюжету – Макс викриває Шарлотту в невірності. Але незабаром стає зрозуміло, що це лише текст п’єси Генрі, який Макс і Шарлотта грають на сцені свого театру... Усе, що Генрі вигадав як драматург, поступово починає відбуватися в його власній долі. Ось таке відбиття мистецтва в реальному житті.
«Зі слів, якщо поводитися з ними дбайливо, – можна, начебто із цеглинок, вибудувати міст через безодню нерозуміння та хаосу... Я не вважаю письменника святим, але слова для мене – святі. Вони заслуговують на повагу. Доберіть потрібні, розставте в потрібному порядку – і у світі щось зміниться». Таке ставлення до творчості, до літературного слова у Генрі, який виглядає трохи дивакуватим. Недарма ж колишня дружина драматурга Шарлотта називає його «останнім романтиком у цьому світі». В образі Генрі, дуже точно й тонко виконаному С. Поляковим, підкуповує внутрішня чистота та порядність. Але інтелігентність і м’якість поєднуються із твердістю та непохитністю в тих питаннях, які він вважає для себе основними. Генрі не боїться здатися смішним та старомодним, відкрито висловлювати свої відчуття, почуття, думки. Генрі, на противагу Броуді, який з’являється наприкінці вистави та виявляється досить примітивним, нахабнуватим хлопцем, особистість високо духовна. І Анні, яку чудово виконує Ірина Надєждіна, це, зрештою, усвідомлює, як усвідомлює і споріднення двох душ – своєї та Генрі.
Цілком впоралися із втіленням своїх персонажів і Борис Смирнов, і Ольга Кондратьєва. Непогано також виглядали в невеликих ролях Віктор Ільченко (Біллі), Анастасія Швець (Деббі), Михайло Ігнатов (Броуді).
Режисер Олексій Литвин поставив тонку психологічну виставу, де не все прямолінійно й не все однозначно. Власне, такий сам драматургійний матеріал, що дає привід замислитися кожному про себе, про своє життя, про свої відносини з коханою людиною. Ті, хто пройшли через подібні ситуації, напевне, легше зрозуміють деякі нюанси, зокрема й гумор п’єси Стоппарда. Але й молодим людям напевне буде цікаво подивитися цю виставу. Аж дуже багато чого тут, попри те, що події відбуваються в Англії, перегукується з нашою сьогоднішньою дійсністю та деякою мірою нагадує модну гру «сквош».
