На причалах часу
Чудовим новорічним подарунком портовикам, та й усім одеситам, стала книжка «Причалы, пахнущие порохом», випущена Одеським морським торговельним портом.
Вона вже третя за рахунком із серії, задуманої для того, щоб максимально повно охопити історію підприємства. Перша, видана минулого року, була присвячена обороні Одеси. Друга – містить матеріали щодо роботи порту в період окупації.
Ініціатором видання представленої книжки стала давня працівниця ОМТП Валентина Голуб. Легендарний начальник порту Пахом Макаренко, дядько Валентини, керував підприємством під час бойових дій. Після Перемоги він запропонував соратникам викласти на папері спогади про ті гарячі дні. Рукописні мемуари склали інформаційну основу книжки.
У ній розповідається про одеських фахівців, направлених восени 1941 року до портів Красноводська, Баку, Мурманська, Архангельська, Владивостока, Миколаївська-на-Амурі для організації роботи для потреб фронту.
Члени редколегії, що працювали під керівництвом начальника ОМТП Миколи Павлюка, робили запити до далеких міст, по крупицях збирали відомості про трудівників у різних додаткових джерелах, їздили у творчі відрядження.
– Ця книжка – символ того, що створювалося реальними людьми протягом десятків років для свого рідного підприємства, – сказав Микола Пантелеймонович. – Але, вшановуючи ветеранів, хочу, щоб молодь теж прочитала про славні традиції Одеського порту. І могла брати приклад з гідних попередників. Люди з таким же твердим характером потрібні й сьогодні.
Владислав КІТІК, «Одеські вісті»
Про всю команду
У прес-центрі «Паритет» відбулася презентація книжки «Р.Б. Боделан, якого не знають одесити».
Як повідомив видавець книжки – голова громадської організації «Асоціація сприяння муніципальним реформам і захисту прав міської громади» Володимир Максимович, автором-упорядником збірки був політолог, кандидат філософських наук, доцент Віктор Цимбалюк, який пішов з життя 28 лютого 2007 року.
– Книжка створювалася з 2005-го по 2007 рік за дуже складних обставин. Про це писав сам Віктор Дем’янович Цимбалюк. Автор був одним із засновників Народного Руху України та людиною певних ідейних поглядів. Не всі його розуміли. Наприкінці свого життя він вирішив, що треба написати книжку про те, що було зроблено, коли керівником міста був Руслан Боделан, – повідомив видавець.
І озвучив цікаву деталь: сам Руслан Борисович висловив думку, що книжку написано не про нього, а про команду, яка в той період керувала містом.
Книжка, за словами В. Максимовича, справді розповідає про роботу людей, які працювали тоді в міськвиконкомі. мова йде про соціальні програми, програми розвитку житлово-комунального господарства, транспорту та багато іншого. У книжці є й друкарські помилки: книжку було завершено в лютому 2007 року, а вносити свої виправлення до тексту Віктора Цимбалюка після смерті автора, Володимир Максимович повважав за неможливе. Гроші на видання були знайдені лише минулого року.
Тираж книжки – 1000 примірників.
Євген АЛЕКСЄЄВ
Мудро та щиро
Завжди приємно бачити на українському книжковому просторі нові видання. Одним з них стала для мене нова робота відомого, не помилюсь, краєзнавця Юрія Сисіна «Натхненні Україною». Книжка присвячена видатним українцям, діяльність яких пов’язана із історією Ананьївського повіту та зокрема Ананьєва.
На думку автора, сучасний українець-патріот повинен не тільки знати видатних попередників, а й наслідувати їм у справі розбудови незалежної країни.
Книжка складається з трьох розділів, кожний з яких присвячений певній історичній особі: художнику-академіку Євгену Столиці; видатному композитору Петру Ніщинському; громадському діячеві і меценату кінця ХIХ – початку ХХ століття Євгену Чикаленку та його друзям, які навідували відомого громадського діяча у селі Перешори.
Одразу скажу: книжка справляє надзвичайно приємне враження послідовністю, глибиною дослідження, мудрим та щиросердним спілкуванням із читачем.
Якщо про Петра Ніщинського пересічний люд ще якось поінформований, то про Євгена Чикаленка, не кажучи вже про Євгена Столицю, навряд чи коли хто і чув.
Автор звернувся до постаті Євгена Столиці з метою повернути художника до рідних порогів, до України, де він народився, зростав і писав свої талановиті картини. Але про його геніальність знало лише ХIХ століття. Доволі відомий на той час як російський художник, сьогодні він майже невідомий широкому загалу. Окремі фрагменти його творчої спадщини ще тільки відкривають наші мистецтвознавці.
Кожен етюд Юрія Сисіна про художника насичений історичністю, глибоким почуттям співпереживання, щирою любов’ю до творчості земляка.
Найоригінальнішим видається етюд «Ананьївська мадонна». Це вірш автора, присвячений картині Є. Столиці «Жіночий портрет». Особливість вірша в тому, що кожний рядок його запитальний. Автор, либонь, хотів підкреслити, що у стосунках митця і жінки, яка його надихала на творчість, значно більше для нащадків запитань, ніж відповідей на них. Євген Столиця у «Жіночому портреті» зберігає мистецьку традицію таємничості, що бере початок з доби Відродження. Згадаймо хоча б портрет Леонардо да Вінчі «Джоконда», таїну якої не можуть розв’язати досі.
Другий розділ книжки присвячений життю та творчості композитора Петра Ніщинського, який з 1875 по 1882 рік викладав у Ананьївській гімназії класичні мови.
Щоденна виснажлива праця, напружена композиторська діяльність, участь у роботі «Просвіти»… Слабкий здоров’ям, Ніщинський був титаном національного духу. І цій діяльності було підпорядковане все його життя в Ананьєві.
Щоб підкреслити велич діяльності композитора, автор книжки вдається до персоніфікації Тилігулу – річки козацької слави.
«Тилігул, зазвичай спокійний і тихий, зачувши дитячі голоси, веселішав, розгойдуючи качалки, рогози, ніби намагався диригувати цим різноголосим хором просто неба. Ніщинський не втручався у це «свавілля», створюючи оркестр нечуваного звучання, коли до таємничого очеретяного шурхоту додавалися дзюрчання срібної води і сумне, в надвечір’ї, зозулене кування…
– Боже ж ти мій! Зозуля! Як міг я забути про неї, провісницю людської долі! – скрикнув Петро Іванович, вкотре дивуючи дітей своїми ексцентричними витівками».
У третьому, останньому, розділі «Intermezzo. Що за присвятою?» автор розкриває зміст слів Коцюбинського: «Присвячую Кононівським полям». Навіть у школі, при вивченні новели, вчителі, практично, оминають внутрішній зміст цієї присвяти, яку, крім Максима Рильського, здається, більше ніхто в літературі і не згадував. Тому мовчать і вчителі, позбавляючи молоді покоління українців знань суттєвого біографічного пласту не тільки відомого класика української літератури, а й його суперечливих стосунків зі своїми благодійниками. Автор відхиляє завісу цієї таємниці, нагадавши читачам новели, що Кононівські поля належали багатому українському землевласнику і меценату Євгену Чикаленку, коштом якого було видано немало творів красного письменства, зокрема і Коцюбинського.
Чи не вперше дізнається читач про те, що саме Євгену Харлампійовичу належить слава першовідкривача таланту Володимира Винниченка, який називав його «хрещеним батьком», а відомий письменник-драматург Карпенко-Карий – «лютим критиком».
Знайомлячись із Чикаленком через його стосунки із майстрами української літератури, бачиш перед собою людину, сповнену добра, порядності, глибокої і справжньої інтелігентності та великого патріота України, який самовіддано і ніжно любив її, «до глибини своєї кишені».
Книжка Юрія Сисіна «Натхненні Україною» розкриває перед нами цікаві краєзнавчі сторінки. Лише людина, натхненна героїчною історією Вітчизни, могла здійснити таку значну роботу і розповісти небайдужим українцям про велетів духу рідного краю.
НадіяМовчан-Карпусь,членка Національної спілки письменників України,лауреатка літературної премії ім. Степана Олійника
