Особливості в числових формах дієслова-присудка
Де дієслово-присудок стосується двох підметів, воно може стояти і в однині, і в множині. Можна сказати: Жили собі дідта баба,а можна – Жив собі дід та баба.
Де дієслово-присудок стосується підмета, що складається з іменника + іменник в орудному відмінку з прийменником (хто з ким), тут теж може бути як однина, так і множина: Сокіл з орлом купається(пісня); Маланка з Гафійкою йдутькурною дорогою (Коцюбинський); Гора з горою не зійдеться,а чоловік з чоловіком зійдеться(приказка) – тут дієслово в однині. А можна, щоб було й у множині: Гора з горою не зійдуться.
Але там, де орудний відмінок у множині, там і дієслово треба ставити тільки в множині: Лаврін з товаришами пішли(Нечуй-Левицький).
Де до складу підмета входить числівникз іменником або сам числівник, там дієслово може бути або безособового значення в однині, або особового значення в множині.
Приклади з безособовими дієсловами в однині: Було собі три брати (казка); Ночує три бурлаченьки в тебе (пісня); Понад синім морем три козаки ходить(пісня).
Приклади з особовими дієсловами в множині: Приїхали до дівчини три козаки в гості (пісня); Хвалилися три ляшеньки козаченька вбити (історична дума).
Потебня пропонує для таких паралельних присудкових форм правило: де можна (чи треба) поставити питання хто?,там ставимо множину (Приїхалитри козаки); де логічний наголос припадає на питання скільки?– там ставимо однину (минулий час, середній рід): Не один десятоктисяч люду козацького поляглоголовами (Куліш).
Де підмет – поняття збірне, там дієслово може стояти і в однині, і в множині, а також може узгоджуватися з підметом у роді. Можна сказати: більшість членів правління постановило, більшість членівправління постановилиі більшість членівправління постановила.Можна писати: більшість вважає і більшість вважають.
Дещо за іншим принципом будуємо речення, де в ролі підмета виступає займенник кожний (кожен).Якщо підмет стоїть післяприсудка, дієслово ставимо в множині:Порозходилися кожний у свою дорогу – Пішли кожнедодому. Цим підкреслюємо збірність предметів. Якщо такого підкреслення собі не зичимо, то ставимо підмет передприсудком, і дієслово пишемо в однині: Кожний пішов у свою дорогу, Кожен пішовдодому.
ІНФІНІТИВ
На відміну від російської мови, українська значно частіше використовує інфінітив, що зберігає іменне поняття (інфінітив іще має назву дієйменника).Зокрема, ми кажемо: принести снідати,подала вечеряти,варила обідатитощо. Російська літературна мова в таких випадках частіше вдається до іменника: принесла завтрак,подали ужин,готовилиобед.Відомий заклик матері з казки про Івасика-Телесика (запис Лесі Українки): Дам тобі їстий питиі хороше походити,– росіянин, мабуть переклав би: «Дам тебе едуи питьёи красивую одежду».Хоч, звичайно, росіяни теж використовують інфінітив як іменне поняття, скажімо, в поширених жаргонізмах типу «дать прикурить».
Цікаво розглянути інфінітив, що входить до складу присудка разом з особовим дієсловом типу хочу їсти, піду поглянути.От як у народних думах: Хвалилися три ляшеньки козаченька вбити;Послав гінців до царя, що він їде до нього в гості і жде вітатисьна цьому полі.
Відмінним від російських конструкцій тут є те, що коли інфінітив пов’язується з особовим дієсловом з допомогою сполучника, то виникають дієслівні форми минулого часу: А я роду не такого, щоб любила (=щоб любити)ледачого (Грінченко); Зажуриласяперепілонька, де б вона гніздечко звила(=де звити). Це конструкції паралельні, на що вказують знаки рівності в дужках. Російська мова першої з паралелей не практикує.
Доконані дієслова узяти, взятися, заходитися, почати, зачати, стати, пуститисята інші, якщо їх поставити в минулому часі і ввести до присудка разом з інфінітивом, надають реченню відтінку дії, що почалась у минулому, але триває й тепер. Наприклад: Взяла дівчина білі руки ламати(Грінченко); Летів орел через море, почавводу пити;Дивилися чорні очі та й плакати стали(пісня);Пустивсяз нею ітиз лісу(Шухевич);Заходиласяпіч білити(Марко Вовчок).
Усі ці дієслова можна використати й для відтворення початку дії в майбутньому (візьму читати, почну працювати, заходжуся до роботи). Єдиний виняток – дієслово стати.Його українська мова, на відміну від російської, для відтворення початку дії в майбутньому не застосовує. Тож коли росіянин напише Не стану с тобой говорить, ми будуємо цей вислів інакше – Не буду з тобою говорити, не говоритиму з тобою.
Не стану перечить – не буду заперечувати, не заперечуватиму.
Не стану этого делать – не візьму (не буду) цього робити, не робитиму.
Адже наша мова маємайбутній час недоконаного виду!
Інфінітиви знати, чути,що відповідають прислівникам відомо, видно, чутно
У фразах: А коні не знати, де подівались (казка); Не знати, кому тепер віру дати; Слід звіра до села знати (Яворницький); Клекіт орлячий з-під хмари чути(приказка), – інфінітив є того самого значення, що й відповідні прислівники відомо, невідомо, видно, чутно.І така будова дуже характерна для української стилістики, на відміну від російської (та зрусифікованої української), де переважають прислівники известно, неизвестно, видно, слышно. Зразки поправних фраз указаного типу: з народних легенд – Гроші, кажуть, закопано і затоптано кіньми, щоб не знатьсліду;Чутихижого звіра здалеку; з Квітки-Основ’яненка – Тільки й чути,що через греблю по лотоках водиця цідиться; з Руданського – Так і знати,що псявіра вареників хоче.
