«Мені здається, у мене залишилося дуже мало часу...»
Ці слова 21 грудня Ганна Яблонська записала у себе в «живому журналі». Мене не дуже здивувало передчуття, тут, скоріше, інше. Вона завжди серйозно ставилася до того, що робила, і завжди розуміла, що часу мало, а справ багато.
Зазвичай в наш час поетів, художників вважають молодими заледве не до п’ятдесяти років. У будь-якому разі, офіційна шкала – 35 років. Ганна Яблонська, яка трагічно загинула в Домодєдовому, до двадцяти дев’яти років устигла написати понад десять п’єс! Ще вона писала вірші, оповідання, есе, статті. І все це не «у стіл», а для публікації. Її вірші публікувала газета «Вечерняя Одесса», оповідання – «Всемирные одесские новости», журнал «Фонтан», есе – московський журнал «Октябрь». П’єси ставили в Санкт-Петербурзі, Москві, Пермі. Ганна брала участь у різних конкурсах і одержувала престижні премії за свої п’єси. І до Москви того фатального дня летіла, щоб одержати премію за п’єсу «Язичники», написану незадовго до смерті, за п’єсу, яку вже ставили в одному з петербурзьких театрів.
Доводиться шкодувати, що в Одесі, де росла Аня, де ми всі її знали як доньку чудового журналіста і фейлетоніста Григорія Яблонського, її драматургія не була затребуваною. Лише єдиний театр-студія Наталі Князєвої один раз поставив виставу за її п’єсою. Решта йшла на сценах удалині від Одеси. Але, на жаль, така доля багатьох талановитих людей, яких відкривають не в нашому місті, а далеко за його межами.
Загибель Ганни Яблонської – це горе і для її сім’ї (у неї залишилася трирічна дитина), і для багатьох людей, які стикалися з нею та її творчістю усі ці роки.
І 24 січня у Всесвітньому клубі одеситів відбулася скорботна церемонія прощання з Анею. Їй, звичайно ж, не вдасться побачити те, що ми зараз пишемо і говоримо, але сподіваймося, що книжка з усіма її п’єсами, віршами, оповіданнями вийде саме в Одесі.
Євген Голубовський, президент Всесвітнього клубу одеситів, журналіст
Р.S.Колектив редакції висловлює співчуття сім’ї загиблої та долучається до теплих слів її колег.
З душею, переповненою болем
В Одеському центрі реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє» («Будинку з ангелом») пройшов вечір пам’яті актора театру та кіно, поета і музиканта Володимира Висоцького.
25 січня йому мало виповнитися 73 роки, однак доля розпорядилася інакше. Він пішов з життя лише у 42 роки, залишивши після себе неоціненний спадок.
Відкрив вечір керівник центру реабілітації Борис Литвак:
– Кожна людина, яка почула пісні Володимира Висоцького, не могла його не полюбити. Байдуже ставитися до його творчості неможливо. Я знаю, що багато чиновників боролися і відсували Висоцького, але після роботи слухали його пісні. Це була велика людина, великий трагік. І щороку ми тут збираємося, щоб ушанувати його пам’ять.
В межах вечора відбулося відкриття традиційної виставки-експозиції пам’яті Висоцького. Тут були представлені плакати і афіші вистав Театру на Таганці за участю актора, фотографії з кінозйомок, газетні статті. Всі ці експонати багато років збирала одеситка Раїса Геліс, яка нещодавно пішла з життя.
Як нагадав присутнім директор музею кіно Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України, режисер Вадим Костроменко, Володимир Висоцький дуже любив Одесу і часто приїжджав до нашого міста, відпочивав тут із Мариною Владі. З 1968 року він почав зніматися на кіностудії – у картині «Вертикаль», а останньою роботою став усім відомий фільм «Місце зустрічі змінити не можна». Висоцький, за словами режисера, був великий у всьому – у кіно та в у театрі, в авторській пісні та просто в поезії. Це була людина з душею, переповненою болем нашої землі. І він писав так, що всі люди йому вірили.
Цього вечора звучали пісні Володимира Висоцького, були показані уривки з фільмів за його участю, відбувся виступ одеських бардів.
Євген НИЗОВ
