Важким для вимови є штучний дієприкметник подорожуючий.Значно легше, навіть, поетичніше, сказати подорожній.Порівняймо: Розпитував про дальшу путь подорожуючихі Розпитував про дальшу путь подорожніх.Навіть не дуже чутливе до мови вухо легше (і приємніше) сприйме друге речення. А можна ж іще сказати подорожанин.
З доброго десятка синонімів – знадливий, звабний, привабливий, чарівний, принадний, прецікавий, чудовий, пречудовий, приємний, захватний, захопливийі т.д. – сучасні україномовні засоби масової інформації чомусь уподобали єдиний: захоплюючий.Тільки й пишуть захоплююча подорож, захоплююча екскурсія, захоплююча розмова, захоплююча повість, захоплюючий сюжет…може це тому, що воно – дієприкметник, який наближує нашу мову до російської? А може, комусь просто імпонує оте плююв стосунки до синонімів…
Щодо авторів науково подібних текстів, то вони просто не можуть жити без літературно-фіктивного дієприкметника існуючий.Чому фіктивного? Та тому, що народна мова, використана навіть у наукоподібних текстах, можу чудово без нього обійтися. Ось приклад. Читаємо в одній з філософських статей «Демократичної України»: «Все існуючена світі – не випадкове». Вчений, який стоїть ближче до народної мови і менше дбає про російськомовну наукоподібність, сформулював би цю думку інакше: «Все сущена білому світі – не випадкове». Можуть заперечити, мовляв, слово сущий– теж не з народної мови, воно церковнослов’янське. Хай так. Але – народжене на нашій землі, а не скомпоноване на сусідів копил. Понадто й у народній мові прикметник сущийє. От як у Котляревського, що писав свою «Енеїду» таки народною українською мовою, хоч русизмів, на жаль, і йому не бракувало: «Бо то лиш дурень не бере. А в нас як трохи хто тямущий і вміє жить по правді сущій,то той хоч з батька, а здере».
Далі в тій самій газеті в політологічній статті: «Вони готові пустити в хід усі існуючізасоби політичної боротьби». Без найменшої шкоди для змісту (і навіть наукоподібності) невластивий нашій мові дієприкметник можна було б випустити. А як ні, то вжити замість його прикметники можливий, наявний.Або сказати ще сильніше: «Пустити в хід усі, які тільки є,засоби».
А ось приклад з іншої газети: «Нам потрібні не показові заходи, що слугують освяченню існуючоївлади». Тут слово існуючийцілком можна було б замінити на сьогоднішній, сьогоденний, чинний.Можлива також конструкція з підрядним реченням: «Потрібні не показові заходи, що слугують освяченню влади, яку маємо тепер (яку сьогодні маємо)» (див. далі: «Кілька застережень до описових конструкцій»).
«Пануючий чи панівний?» – питає читача Б. Антоненко-Давидович. І пояснює: «До наших нових словників поряд з природним, милозвучним словом панівнийпроник дієприкметник пануючий:«У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному – пануючимивітрами» («Колгоспне село»); «Панівнимкласом у Київській Русі були феодали: князі і бояри» («Історія української літератури»). Оскільки між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, а слово пануючийсуперечить духові нашої мови, то слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки слова панівний: панівнадумка, панівнависота, панівнівітри тощо».
Автори багатьох сучасних публікацій діляться з читачами мрією про зростаючийдобробут. А могли б, якби думали по-українському, цілком обійтися без народженого під «старшобратським» гіпнозом дієприкметника, сказали б, наприклад, чимраз (щораз) вищийдобробут, дедалі кращий (ліпший)добробут.
«Грізний водяний вал наближався з зростаючим гулом до мирних хиж тубільців», – наводить фразу із сучасної прози Антоненко-Давидович і зазначає: «Чи не природніше звучала б ця фраза, якби автор написав: «Грізний водяний вал наближався з чимраз дужчим (могутнішим)гулом…»? Напевне, природніше!»
Поширений у російській канцелярській мові дієприкметник следующийми можемо цілком поправно відтворити з допомогою займенника такийабо прикметника дальший:должен заявить следующее –мушу заявити таке;следующие пункты договора –такі пункти договору;следующая подача –подальша подача.
Використали слова власної мови – відпала потреба в позиченому дієприкметникові.
Так само не потребує наша мова дієприкметникових кальок-позичок типу бажаючі, працюючі, хвилюючий.Мови не можна збагатити введенням штучних витворів – цим її можна лиши спотворити. Порівняймо, наприклад, оголошення про екскурсію до музею: 1. Бажаючіможуть записатись у місцевкомі; – Охочіможуть записатись у місцевкомі; – Хто бажає,може записатись у місцевкомі. Ясно, що першу з фраз компонував не українець, а якщо українець, то не вільний, а пригнічений російським стереотипом.
Ще кілька порівнянь:
хвилюючасповідь актора – зворушливасповідь актора
хвилюючаповість про подвиг – бентежнаповість про подвиг
хвилюючийзапах шашликів – збуднийзапах шашликів
хвилюючіпроблеми сьогодення – животрепетніпроблеми сьогодення
оточуюче середовище– навколишнєсередовище, а ще краще довкілля
миючізасоби – мийнізасоби
Якбачимо, геть не обов’язково засмічувати українську мову російськоподібним дієприкметником, коли найрізноманітніші відтінки значень так добре відтворюють українські прикметники. Тут несила втриматись от прикладу з перекладацької практики М. Рильського: «Всё небо усыпано весело мигающимизвёздами» – «Все небо обсипане веселими мигтючимизірками». Мигающими –причастие;мигтючий –прикметник. Чудова заміна.
