(Закінчення. Початок на 1-й стор.)
– Я Вас правильно зрозумів: треба менше займатися політикою, а більше – нагальними справами?
– Не політиканством, точніше скажу... Частіше шукати шлях до компромісу. Із цього приводу мені згадався виступ Голови Верховної Ради Володимира Литвина на VIII сесії, який закликав відкинути амбіції та навчитися ухвалювати консолідовані рішення. А Віктор Федорович Янукович на тій же сесії відзначив, що в нашому житті є проблеми, які не мають партійності – це бідність і безробіття, неефективна економіка, нереформовані Збройні сили, злиденні лікарні, школи... І увага до цих проблем повинна бути загальною для всіх партій, політичних сил і опонентів.
– В області існує стара проблема – транзит морських вантажоперевезень. Цей транзит здійснюється у восьми портах області. Відомо, що за останні два роки кількість вантажоперевезень зменшилася більш ніж на 50%. Наслідком того є тривалі митні обробки контейнерних вантажів, звідси й затореність портів. Втрачають гроші бюджети міст. Чи намічаються спільно з облдержадміністрацією розв’язання цих нагальних проблем у морегосподарському комплексі області?
– Це справді стара проблема, проблема кожної, без винятку, країни. У нас вона стоїть особливо гостро з кількох причин. По-перше, ніхто не буде заперечувати, що в умовах сьогоднішньої кризи відбулося поясниме зниження вантажопотоку. Порти в Рені та Ізмаїлі багато в чому орієнтовані на перевалювання сипучих вантажів, в основному, для російських металургійних комбінатів. Їхні обсяги знизилися. Що стосується контейнерних перевезень, то мова йде про дотримання державою і усіма, без винятку, учасниками процесу певних правил. От і все. Той, хто цим займається, – зрозуміє мене. Давайте працювати усі разом відкрито: і перевізники, і люди, що займаються брокерським обслуговуванням. Проблема справді існує і з митницею, і на законодавчому рівні. Я був присутній на обговоренні у губернатора цього питання з усіма зацікавленими сторонами. Вони сходяться на думці, що при нормальному підході на оформлення документів і огляд одного контейнера двох годин вистачає цілком.
Ми працюємо в цьому напрямі разом з обласною державною адміністрацією.
– Ви відвідали Ізмаїльський та Ренійський райони. Що Вам дали ці зустрічі?
– Такі зустрічі для керівників будь-якого рівня повинні бути обов’язковими. І відвідувати треба не тільки ті об’єкти, які заплановані офіційними організаторами, що я, до речі, і зробив в Ізмаїльському районі: попросив показати два об’єкти, на які в минулому фінансовому році було завершено фінансування, і вони анонсовані як здані в експлуатацію. Показали. Чесно сказати, мене вразив Будинок культури в Суворовому. Це справді працюючий об’єкт. У ньому функціонують гуртки, туди ходять діти...
Такі зустрічі дають реальну інформацію. Коли починаєш спілкуватися з людьми не протокольно, а просто, то іноді спливають неприємні речі... Але їх треба аналізувати, на них необхідно реагувати. Адже не секрет, що коли приїжджають керівники області, то візит готується, у деяких випадках відбувається абсолютна показуха. А коли ж керівник просто увійшов до школи і почав розмовляти з директором, з’ясовується, що не так усе благополучно, як підносилося. У мене, наприклад, виникли запитання, чому лінолеум у навчальних класах села Ларжанки постелено край на край. Діти ж можуть травмуватися, спіткаючись. Крім того, раніше не можна було застеляти підлогу у класах лінолеумом за санітарними нормами, тому що у складі лінолеуму був присутній формальдегід. Зараз інші технології й, можливо, можна це робити, але те, що край на край – це неправильно!..
– Говорячи про економію коштів і поповнення бюджету міст, ренійці цікавляться питанням спорудження залізниці Ізмаїл – Рені.
– На сьогоднішній день існують дві точки зору із цього приводу. Перша: дорога потрібна, як повітря, і вона дасть подальший розвиток, зокрема вантажопотоків у таких портах, як Ізмаїл і Рені. Друга: нічого, крім «перетікання» вантажу з Ізмаїла до Рені, вона не дасть. Мається на увазі, що якщо сумарний вантажообіг портів Ізмаїла і Рені становить умовно кажучи 10 млн тонн, Ізмаїл працює на максимумі 6 млн тонн, а Рені – 4 млн тонн (30% від потужності), то спорудження цієї залізниці в сумі складе ті ж 10 млн тонн.
Зараз проектно-кошторисна документація не готується, навіть не проведені геолого-дослідницькі роботи. Якщо подивитися на карту Одеської області, то побачимо, що на цій ділянці суцільні водойми, болота, нестійкі ґрунти. А там, де суходіл – це вже розпайована земля. Закону про викуп розпайованої землі у нас поки що теж немає. За експертними оцінками спорудження цієї залізниці буде приблизно дорівнювати спорудженню автомобільної дороги Рені – Одеса. Але говорити, що це безперспективно, я теж не візьмуся.
– Це правда, що застопорилося питання спорудження автобану Одеса – Рені через відсутність грошей і проведення Євро-2012?
– Будівництво складається з декількох етапів. Зараз період підготовки проектно-кошторисної документації. Поки що котловани ніхто не копає, палі не забиває, тільки визначають, де все це робити, тому що існує кілька варіантів переходу через лиман, через Дністер. Але питання не застопорилося. Звичайно, хотілося б, щоб підтримка держави була активнішою. «Трансдунайський транспортний коридор», один з одинадцяти національних проектів, перебуває, як я вже говорив, під безпосереднім кураторством нашого Президента Віктора Януковича. У комплексі він містить у собі автомобільну дорогу Рені – Одеса.
В Європі ми знайшли тільки одного союзника, якому ця дорога необхідна так само, як і нам, – це Туреччина. Ні для кого не секрет, що Румунія, як член Євросоюзу, усіма можливими важелями відтягує вирішення цього питання, тому що для них дуже важливо, щоб транзитні шляхи проходили через територію Румунії та Молдови. А Туреччина, як ми і Росія, зацікавлена у спорудженні транспортного кільця навколо Чорного моря.
Нещодавно наш Президент зустрічався із Прем’єр-міністром Туреччини. Обговорювалося, зокрема, і це питання. Турецька сторона висловила готовність і приватними інвестиціями, і державним капіталом, і сучасними технологіями брати участь у спорудженні дороги.
– Миколо Володимировичу, наша зустріч має символічний характер. По-перше, Ви даєте інтерв’ю напередодні ста днів Вашого перебування на посаді голови облради. По-друге, Ви вперше будете представлені нашим читачам не тільки як політик. Ви історик за першою освітою. Скажіть, на яку історичну особистість Ви орієнтуєтеся?
– Залізний канцлер Олександр Михайлович Горчаков. Це людина, яка причетна до посилення ролі Росії на міжнародній арені і насамперед у Європі. Коли його суперник, і в той же час великий друг, видатна людина Отто Фон Бісмарк відходив від справ, то, підбиваючи підсумки свого життя і складаючи певний політичний заповіт, усім політичним діячам Німеччини радив ніколи, ні під яким приводом не воювати з Росією, тому що це не має ніякої перспективи. Багато в чому ця думка у Бісмарка склалася від багаторічної спільної роботи і протистоянь його з канцлером Горчаковим.
Мене в ньому приваблюють відданість справі, людям, одній обраній лінії, зокрема й одній обраній політиці. Говорячи про себе, можу сказати, що я як прийшов на початку утворення до цієї політичної сили – ніяких «хитань», переходів, політичних переорієнтувань у мене не було.
– Це правда, що Ви були актором?
– Було в мене таке хобі, хоча немає фахової освіти. Працював у Києві такий народний театр, який називався «Стиф». Зараз його немає. Але свого часу він користувався популярністю. Особливо на прем’єрах, як кажуть, народ висів на люстрах.
– Кого Ви грали?
– Найулюбленіша роль – це льотчик у «Маленькому принці» Антуана де Сент-Екзюпері, в «Принцесі Турандот» – принца Калафа. Мало того, ми тоді виступали на Всесоюзному конкурсі народних театрів, і я одержував пропозиції навчатися і працювати в театрі. Але в мене вже був син Женя… Загалом, не склалося.
– Акторське покликання Вам сьогодні в роботі допомагає чи заважає?
– Багато в чому допомагає: уміння тримати увагу аудиторії, будувати монологи і діалоги з людьми. Та й мовний апарат, так би мовити, поставлений уже. А для публічної людини важливо не тільки про що ти говориш, але і як говориш. У цьому плані свій слід акторська майстерність залишила... А з другого боку, доводиться часто через серце, емоційно все пропускати... І в цьому відчуваєш якусь складність... Ви знаєте, приїжджаєш іноді в який-небудь інтернат, вдивляєшся в сумні очі дітей, і чесно – ходиш під цим враженням дуже довго. Розповідаю про них своїй дуже жалісливій за натурою дружині Олені Костянтинівні, а вона сліз стримати не може…
– Скажіть, це правда, що дідусі більше люблять онуків, ніж дітей?
– Їх у нас троє. І, напевно, так. Бачу онучат рідко. Але коли зустрічаюся з ними, відволікаюся від усіх проблем. Розстаючись із онуками, завжди думаю про одне: ми, дорослі, люди різних професій, посад, сьогодні повинні зробити все, щоб діти України жили в достатку, щоб у їхніх очах не читалася зажура, щоб не бачити дитячих сліз...
– Ваш старший син, Євген, пішов Вашою стежкою. Він політик. А Ви хотіли б, щоб молодший син, Володя, теж став політиком?
– Зізнаюся, і не думав, що Женя піде цим шляхом. Моєї заслуги в цьому немає, скоріше – губернатора Едуарда Леонідовича, який залучив його до виборчої кампанії, у якій, як мені потім говорили, він добре себе проявив… Ось так вийшло, що рідний син не послухав батька, але послухав Едуарда Леонідовича. У принципі, я за нього спокійний. Він людина працьовита і дуже наполеглива. А без цих якостей не може відбутися політик будь-якого рангу.
Молодший син Володя, за моєю порадою, пішов навчатися на політолога, як і старший. Але відучився три роки і покинув, хоча ніяких передумов для цього не було. Він зараз закінчує психологічний факультет Київського університету. Збирається стати психологом, але я спостерігаю, чим він зараз займається: бере участь у зйомках і як постановник, і як технічний працівник. Вони із друзями знімають якісь кліпи, рекламні ролики і навіть на цьому умудряються заробляти гроші. Що ж, у кожного сина своя дорога. Головне, щоб вони не підводили нас, батьків.
– Ви синів теж залучили до риболовлі? Адже, наскільки мені відомо, ви чудовий рибалка?
– Певною мірою...
– А коли у Вас найближча риболовля?
– На це провокаційне запитання відповім, що на сьогоднішній день я рибалка-теоретик. Востаннє був на риболовлі на початку грудня на Дністрі. Походив зі спінінгом, піймав чотири щучки... А на велику риболовлю, як раніше бувало, на добу-дві – немає часу. Взагалі для мене, якщо є вільний день поїхати на риболовлю за тисячу кілометрів – не проблема. Проблема – у зайнятості. А зізнатися, тягне... Думаю, мине якийсь час, можливо, вдасться вирватися, а поки що... Коли я перейшов на роботу до облради з облдержадміністрації, думав, що тут мені буде легше. Насправді ж – важче. Все-таки в адміністрації існує єдиноначальність: є наказ, його треба виконувати. А тут 132 депутати, які не сприймають наказів (посміхається). І всі вони різні. І до кожного треба підібрати індивідуальний ключик, щоб переконати в чомусь важливому.
– Найважчий і найприємніший для Вас день зі ста?
– Найважчий... Їх було чимало. А ось найприємніший, мабуть, недавній ювілей Євгенії Михайлівни Дембської, народної артистки України. Вона для мене стоїть в одному ряду з Вірою Коміссаржевською. Мати можливість привітати Євгенію Михайлівну з ювілеєм, перебувати з нею на одній сцені, поцілувати їй руку – для мене це справжнє щастя.
– Миколо Володимировичу, побажання читачам «ОВ».
– Бажаю кожній оселі миру і добра, поваги й любові один до одного. А найголовніше – терпіння. Так улаштоване людське життя, що періодично нам доводиться долати життєві труднощі. Давайте разом подолаємо їх гідно.
– Дякую.
