У галереї т/ц «Сади Перемоги» експонуються роботи полтавського художника Сергія Роя. Він сповідує ідею, що кожна картина повинна говорити, викликати асоціації.
Вірменин по матері, Рой не міг обійти трагедію рідного краю – Нагірного Карабаху...
Війна – осьова лінія експозиції. Без обличчя, без сну, без жалю, вона проноситься вихором, знищуючи радість, життя. Гола потріскана земля, – образ душі, понівеченої війною. І, як у будь-якій пустелі, головна цінність тут – вода. Велика, важка, прозора крапля в композиціях – символ майбутнього, символ оновлення, який промовляє: «...і це минеться».
Головні персонажі драми війни – звичайні люди. Вони не виступають на мітингах, не кидаються в атаку, вони йдуть геть. Залишають рідні місця, неспроможні спостерігати, як руйнується їхній світ. Врятувати себе та своїх дітей, щоб було кому розповісти, а можливо, написати картину. Щоб подібне не повторилося.
Зігнувся під тягарем спогадів та акуратно упакованих турбот «Емігрант». І його нещасні брати-подорожні, біженці. Постаті та їхні речі, зібрані за одну ніч, залишають на колись рідній землі лише довгі тіні. Ті, хто йдуть, зображені в різних ракурсах: вид збоку, зі спини; не видно їхніх облич та сліз. Занадто страшною була ця війна, щоб виразити її людським виглядом.
Гостро відчуваючи чужий біль, художник завжди сподівається на перемогу розуму та добра. Коли в чистій краплі відобразяться посмішки дітей, і вітер розпочне ще одну свіжу пісню.
