Коли живеш у якійсь країні кілька років, щонайменше, залишаєшся небайдужим до неї та її людей. Авторові цих рядків довелося жити та працювати в Лівії наприкінці 70-х – на початку 80-х рр. На ці роки припадає пік революційних громадсько-політичних і соціально-економічних перетворень у Лівії, які заклали підмурівок першої у світі «джамахірійської» держави. Ситуація в Лівії та навколо неї настільки мене захопила, що згодом (1989 р.) я захистив в Інституті військової історії в Москві кандидатську дисертацію з «лівійсько-американської конфронтації». У наступні роки я намагався стежити за основними подіями в Лівії, і мені здавалося, що я досить добре орієнтуюся у внутрішній та зовнішній політиці цієї країни та її багаторічного лідера Муаммара Каддафі. Але, щиро кажучи, я не очікував, що народні бунти та повстання за прикладом Тунісу та Єгипту охоплять і Лівію, хоча б тому, що ця країна посідає перше місце за рівнем життя народу серед 54 країн Африки.
Навіть опоненти Каддафі визнають, що він чимало зробив для лівійського народу. За даними Московської інформаційно-аналітичної агенції (ІНАПРО) за 2008 рік, за часткою ВВП (88,86 млрд дол.) на душу населення Лівія посідає перше місце серед п’ятьох арабських країн Північної Африки – 14.4 тис. дол., що відповідає показнику Росії і удвічі більше ніж в Україні. Середня зарплата в Лівії становить 1 тис. дол. Разова допомога на народження дитини становить 5 тис. євро. Медицина та освіта – безкоштовні. Каддафі ліквідував неграмотність, дорівняв у правах чоловіків і жінок. Вперше у світі в Лівії було відкрито військове училище винятково для жінок. Держава оплачує освіту за кордоном одному юнакові або дівчині в кожній сім’ї.
Сьогодні кожна лівійська сім’я має право на практично безкоштовно надаване державою житло. Газ для побутових потреб і паливо на заправках надається населенню за дуже низькими цінами, які субсидує держава. Середня тривалість життя лівійців становить 77,47 р. (жінки – 79,88, чоловіка – 75,18), що практично стільки ж, скільки в середньому по країнах Західної Європи.
До середини 70-х рр. у Лівії не залишилося бідних, бездомних і безробітних. І сьогодні в Лівії немає значного соціального розшарування, тут немає олігархів, які впливають на політику влади. Ще в 70-ті роки нафтові родовища з державної власності були передані у власність громадян Лівії. На сьогодні багато лівійців не лише одержують відрахування від продажу нафти, як це робиться в Норвегії та Саудівській Аравії, але й володіють родовищами.
Сьогодні Каддафі звинувачують у тому, що його режим є авторитарним. Проте не лише в Африці, але й у світі знайдеться небагато демократичних країн, керівництво яких зробило більше для свого народу, ніж Каддафі. Якщо авторитаризм слугує загальному добру, то він не такий вже поганий, особливо в умовах країн, що розвиваються, у яких ще живі родо-племінні традиції, і вони лише вступають на шлях демократичного розвитку.
Цими днями вирішується доля не лише Каддафі, але й Лівії. Найближчий час покаже життєздатність режиму Каддафі, наскільки його революційні ідеї опанували масами і чи зможуть ці маси захистити свого лідера та створену ним державу. Для того, щоб зрозуміти, що відбувається в Лівії сьогодні, очевидно, не обійтися без екскурсу в історію епохи Каддафі. Пропонуємо короткий начерк того, що зробив М. Каддафі для свого народу за 42 роки перебування при владі для становлення та розвитку Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії.
Лівія – США:
від конфронтації
до співіснування
Подібно до того, як сьогодні серія арабських революцій стала несподіванкою для всього світу, військовий переворот 1 вересня 1969 року на чолі з 27-річним капітаном Муаммаром Каддафі також був цілковитою несподіванкою. Натхненником Каддафі був єгипетський лідер Гамаль Абдель Насер. На другий день після перевороту Каддафі заявив про свою готовність надати всі ресурси своєї країни в розпорядження Єгипту для боротьби проти ізраїльської агресії. Проте після смерті Насера у вересні 1970 року та приходу до влади в Єгипті прозахідного президента Анвара Садата для Каддафі почався тривалий період зневір, компромісів, еволюції й боротьби за політичне виживання.
Від самого початку лівійська революція мала яскравий антиімперіалістичний характер. Уже в перші роки після революції М. Каддафі ліквідував усі американські військові бази на території Лівії, провів націоналізацію нафтових компаній, зокрема американських. Лівія взяла найактивнішу участь у застосуванні нафтового ембарго проти США за їхню підтримку Ізраїлю в жовтневій арабсько-ізраїльській війні 1973 року. У багатьох своїх виступах у 70-80-ті роки Каддафі оголошує американський імперіалізм «головним ворогом арабів, ісламу та Сходу».
У міру зміцнення американських позицій у сусідньому Єгипті США підсилюють тиск на Каддафі. У квітні 1986 року США почали військову операцію проти Лівії, піддавши бомбардуванню військові та промислові об’єкти, а також штаб-квартиру Каддафі. Політичною метою Вашингтона було фізичне знищення лівійського лідера з метою стимулювання виступу внутрішньої опозиції. Проте чергова спроба Вашингтона скинути Каддафі провалилася.
У 1992 р. США доклали багатьох зусиль для запровадження санкцій ООН проти Джамахірії, звинуваченої в організації вибуху пасажирського літака компанії «Пан Америкен» над шотландським містечком Локербі у грудні 1988 р., у результаті чого загинуло 270 чоловік. І лише після того як Тріполі виконав усі вимоги відповідних резолюцій РБ ООН, дію санкцій було призупинено в 1999 році й остаточно знято у вересні 2003 р.
В останні роки діалог між Тріполі та Вашингтоном значно пожвавішав. Це стало можливим після того, як у вересні 2001 р. Лівія засудила терористичні акти в Нью-Йорку та Вашингтоні й передала західним спецслужбам інформацію про лівійців – членів «Аль-Каїди». Поновленню американо-лівійського діалогу сприяла також оголошена у грудні 2003 року відмова Лівії від реалізації програм створення зброї масового ураження. Дипломатичні відносини між Вашингтоном і Тріполі, перервані у 1980 р., були відновлені в червні 2004 р. США відновили закупівлі лівійської нафти, американські нафтові компанії одержали доступ до розробки лівійських нафтових родовищ.
(Далі буде)
