Наприкінці минулого року Одеський театр юного глядача приголомшив своїх шанувальників яскравою прем’єрою вистави за назвою «Принцеса Перліпат». Вистава була поставлена спеціально «для дітей та їхніх батьків». І от новий успіх, «Ніч святого Валентина» – п’єса популярного і затребуваного сьогодні драматурга Олександра Марданя. Щоправда, призначена вона не для дітей, а тільки «для їхніх батьків». Напередодні прем’єри, творці вистави зустрілися з журналістами, відповіли на їхні запитання і навіть запропонували подивитися «нарізку» деяких сцен з вистави. Зізнатися, особисто на мене ця «нарізка» не справила особливого враження. Ну, хіба що неможливо було не оцінити мужність акторки, яка виконує головну роль, особливо у ту мить, коли вона вилила на себе акваріум з холодною водою. І це при тому, що температура у приміщенні театру була досить некомфортною (глядачі сиділи у пальтах і куртках, при цьому нікому не було жарко). Проте уже наступного дня враження від вистави було зовсім іншим.
«Ніч святого Валентина» – це, звичайно ж, історія про кохання. Але ще вона про людську самотність, і про те, що високе кохання це, мабуть, найважливіше у житті для кожного. І що багаті також бувають нещасливими, як і бідняки, якщо у них немає справжніх щирих почуттів, а весь сенс існування зводиться до накопичення і розваг.
Дія відбувається у заможному заміському будинку сучасного нувориша, куди приїжджають Хазяїн (актор Сергій Демченко) і Жінка – його дружина Саша (акторка Оксана Бурлай-Пітерова) після ресторанної вечірки, зображуючи із себе закохану пару. Вона гарна, доглянута, одягнена у вечірню сукню. Він у дорогому костюмі.
«Він: – Казка повинна закінчитися красиво. Спляча красуня прокинеться, а в лісі зацвітуть проліски.
Вона: – А якщо не зацвітуть?
Він: – Зацвітуть. Сплачено».
У цій репліці самовпевненого Хазяїна не тільки будинку, але і, як йому, напевне, здається, всього життя, криється суть його конфлікту з Жінкою. Вона, пересичена розкішшю, але втомлена від неправди і лицемірства, від життя, де все вимірюється «грошовим матеріалом», все-таки ще намагається склеїти уже тріснуту сімейну чашу. Проліски ж, які символізують пробудження природи, персоніфікують і надію Саші на порятунок від самотності.
Хазяїн, під приводом пошуку пролісків, їде з дому, щоб провести ніч із дружиною партнера по бізнесу, попередньо всипавши снотворне у келих своєї дружини. А вона, щоб подражнити чоловіка, викликати у нього ревнощі, намагається по телефону замовити хлопця-стриптизера за викликом. І незабаром на сцені з’являється новий персонаж – таємничий гість (актор Сергій Гутько) з букетом пролісків. Зустріч викличе імпульс кохання високого і світлого, про яке так мріє кожна жінка. Валентин, так звуть гостя, закоханий у неї багато років, змушує її знову відчути себе коханою і бажаною. І зникає – так само загадково, як і з’явився...
Своєрідним лейтмотивом п’єси звучать також і рядки зворушливого вірша: «Потерялась собака по имени Саша...» Їх промовляє найголовніша героїня. Внутрішня самотність, байдужість до неї з боку чоловіка робить її глибоко нещасною людиною. Вона ще не втратила краси і привабливості, відмовилася від улюбленої роботи заради інтересів чоловіка, Саша сумує, сидячи у своїй «золотій клітці». До речі, на сцені цей образ персоніфікують замкнена у тісній клітці білосніжна голубка, а також жива величезна риба у маленькому круглому акваріумі.... Втрачено духовний зв’язок і з донькою, яка навчається за кордоном і навіть не знаходить кількох хвилин для спілкування з матір’ю по телефону.
П’єса Олександра Марданя написана у двох варіантах. У першому – вона закінчується трагічно, і має якийсь містичний зміст, у другому – загадкові події мають щасливий фінал. Режисер Андрій Маслов із Севастополя обрав другий варіант. Героїня розбивається на машині по дорозі до аеропорту, куди вона їде у надії ще раз побачити Валентина. Снотворне, підсипане чоловіком у її келих з вином, відіграє фатальну роль...Та героїня буде жити...
Але у виставі не все так сумно. Є чимало смішних, комічних сцен і реплік, які викликають у глядачів посмішки й сміх.
Якою б талановитою не була п’єса, її сценічний успіх багато в чому залежить від режисера і майстерності акторів. «Ніч святого Валентина» у постановці Андрія Маслова і у виконанні акторів одеського ТЮГу можна назвати прикладом добротної режисури і живої, щирої роботи акторів. Не можна також не відзначити і чудову роботу хореографа Альони Андріанової, а також художника-постановника Миколи Вилкуна.
Останнім часом на рахунку ТЮГу дві резонансні вистави. Одна – для дітей і батьків, друга – для дорослих. І нехай неоднозначним є ставлення і глядачів, і критиків до цих робіт, головне – театр живе в пошуках. А глядачі сподіваються побачити нову виставу для дітей. Адже головне призначення ТЮГу – вистави для них.
