Збройний заколот чи «мирна революція»?
На відміну від Тунісу і Єгипту, де після відставки президентів Бен Алі і Хосні Мубарака при владі залишилися ті ж самі політичні сили, в Лівії збройне протистояння між прихильниками М. Каддафі і опозицією практично відразу перетворилося на громадянську війну. У разі перемоги опозиції, ніхто з оточення М. Каддафі при владі не залишиться. На зміну Джамахірії може повернутися монархія або буде створено ліберальну прозахідну державу. Не виключено і створення теократичної держави за іранським зразком. Якщо в Тунісі і Єгипті має місце «косметичний ремонт» існуючої політичної системи, то в Лівії вона буде радикально змінена. Непокірний і незалежний Каддафі як лідер багатої на енергоносії країни нікого на Заході не влаштовує, і все робиться для того, щоб на його місце поставити слухняну маріонетку.
З самого початку заколоту 16 лютого нечисленна опозиція повелася вельми агресивно, захоплюючи склади зі зброєю і підпалюючи адміністративні будівлі. У цій ситуації керівництво Лівії вимушене було застосувати силу проти учасників збройного заколоту. Важко не погодитися з М. Каддафі, який нещодавно сказав: «Вимоги демократичних свобод і спроба збройного захоплення країни терористами – це різні речі, і не варто їх плутати». Оскільки лівійські бунтівники відкинули неодноразові пропозиції Каддафі про переговори і перемир’я, прихильникам існуючого впродовж останніх 40 років державного ладу в Лівії залишається одне: захищати свою владу, якій вони довіряють.
Нинішня внутрішня лівійська опозиція – це досить різношерста публіка, що включає ісламістів, лібералів, дисидентів, чиновників і військовиків, які перейшли на бік «революції» буквально місяць тому. Серед нинішніх лівійських опозиціонерів сьогодні немає хоч трохи помітного і прийнятного для всіх харизматичного лідера. Не є таким лідером і екс-міністр юстиції Мустафа Абдель Джаліль, який ще до кінця лютого обіймав свою посаду і далі б це робив, якби в країні все було спокійно. Наприкінці лютого він очолив так звану Перехідну національну раду (ПНР) – тимчасовий уряд «темних конячок», настільки темних, що Вашингтон до цих пір не ризикує визнати його легітимність. Опозиційність більшості членів ПНР виявилася буквально місяць тому, і до цього багато хто з них не міг і помислити, що вони виступатимуть проти «брата-вождя» Муаммара Каддафі.
Однією з причин збройного протистояння в Лівії є боротьба лівійських племен і кланів за владу і більший вплив в країні. Необхідно відзначити, що в епоху правління М. Каддафі родоплемінні зв’язки значною мірою ослабли, будучи витісненими джамахірійською ідеологією на основі ідей третьої світової теорії Каддафі і революційної доцільності. І тому сьогодні реальної політичної сили племена не мають, тож поки що немає достатніх підстав вважати, що вожді племен спроможні здійснювати вирішальний вплив на результати подій в Лівії. Проти Каддафі виступили вожді деяких племен, переважно в східній частині країни. Багато хто з найближчого оточення Каддафі походить з різних племен, але вони не підкоряються рішенням своїх вождів. Незалежно від приналежності до того чи іншого племені, на сьогодні боротьба розгорнулася між прихильниками Каддафі і його супротивниками, яких мало що об’єднує, окрім ворожнечі до Каддафі.
З початком заколоту в Лівії активізувалися різні ісламістські угруповання, особливо в східних районах Джамахірії. Окремі лівійські ісламістські угруповання почали боротьбу проти М. Каддафі ще в 80-х рр. минулого століття. На сході Лівії досить активно діє радикальна організація «Аль-Джамаа аль-Ісламія аль-Мукатіля» (ДІМ), яка поставила за мету повалити режим М. Каддафі і створити на території Лівії ісламську державу. Улітку 1995 р. угруповання провело ряд терористичних акцій з метою дестабілізації обставин у країні. Кілька разів угруповання робило спроби знищити М. Каддафі.
Каддафі завжди був ревним мусульманином і послідовником «справжнього» ісламу, проте Лівія, все ж таки, є світською державою, що викликає обурення у мусульманських фанатиків. Через те, що останнім часом Каддафі пропонував арабам компромісні варіанти близькосхідного врегулювання, зокрема створення єдиної держави «Ізратіна» для євреїв та арабів, ісламісти звинувачують його в зраді інтересів арабського світу і мусульман. Ісламістам не подобається також і те, що Каддафі заборонив чоловікам мати по кілька жінок і практично зрівняв у правах жінок і чоловіків.
В останні дні ісламісти різного наряму заявляють про своє прагнення знищити Каддафі. Так, лідер «братів-мусульман» Шейх Юсуф аль-Карадауі, який повернувся наприкінці лютого до Єгипту після півстолітнього вигнання, закликав вбити М. Каддафі. Один із ідеологів «Аль-Каїди» Абу-Ях’я аль-Лібі закликав лівійських опозиціонерів повалити М. Каддафі і створити ісламську державу в Лівії. Дивним чином ісламісти та країни Заходу проявляють однакове прагнення повалити Каддафі. І ті, й другі вважають його за свого ворога.
Сьогодні лівійська опозиція має одне гасло: «Геть Каддафі!» А що буде після Каддафі? Перетворення Лівії на сировинний придаток Заходу? Повернення маріонеткової монархії? Створення ісламської теократичної держави за іранським зразком? Перетворення Лівії на розсадник для терористів усіх мастей, як це має місце в Іраку або Афганістані? Щось не віриться, що на території Лівії може виникнути ліберальна держава, побудована за західними рецептами. Тим більше, що лівійці вже почали відчувати «привабливість» західної демократії у вигляді бомб і ракет, які посипалися на їхні голови. «Цивілізовані» країни Заходу знищують одних громадян Лівії заради «порятунку» других. Чи це не найвище «досягнення» американської і європейської демократій? Втім, ці «досягнення» не нові, вони вже продемонстровані в Сербії та Іраку.
(Далі буде)
