Літературна сторінка одеської обласної організації національної спілки письменників України

Любити усе довкола

Анна Костенко народилася 1988 року в Одесі. Закінчила Одеський національний університет імені І.І. Мечникова за фахом «Видавнича справа та редагування», навчається в аспірантурі. Аня пише вірші, оповідання, романи. Друкувалася в таких періодичних виданнях: «Літературна Одеса», «Південна ліра». На сьогоднішній день вийшло друком три збірочки: «Все ще буде, все», «Мої кольорові вітрила», «Медуза у хмарах». Аня Костенко – учасниця Всеукраїнської наради молодих літераторів у Коктебелі (2005 р.), переможець конкурсу «Гранослов-2005», у 2007 році за цикл оповідань «Медуза у хмарах» отримала Міжнародну літературну україно-німецьку премію імені Олеся Гончара, у 2008 році – третю премію конкурсу «Смолоскип». Аня пише й далі, мріє видати друком плоди своєї праці.

Маленькою любила малювати картинки й писати до них історії, або навпаки – спочатку писала невеличкі сценарії, а потім малювала до них ілюстрації. Маленька письменниця власноруч створювала книжечки, і їй це дуже подобалося, але дорослі до цього ставилися як до гри. Коли пішла до школи, дитяча гра переросла в захоплення. Та комусь показувати власну творчість Аня не наважувалася, тим більше, що батьки до цього ставилися дуже скептично. П’ятнадцятирічна авторка якось відчула, що це щось більше, ніж просто хобі.

– Дитяча гра переросла в усвідомлення того, що я не можу не писати. Я не просто вигадувала історії, мені хотілося щось конкретно розповісти, я почала мислити образами, – розповіла одного разу Аня.

Вона почала брати участь у різноманітних шкільних конкурсах, а перемоги були підтвердженням того, що юна авторка на вірному шляху. Першими читачами були все ж таки батьки та сестра, оскільки це найближчі люди, й Аня їм цілком довіряє.

– Вони часто надихають, радять, скеровують у потрібному напрямі, і від цього я можу відштовхнутися і піти далі, – розповідає молода письменниця.

Саме їм і присвятила Аня свій перший роман «Те, що позбавляє сну», адже вони знають, що «кахляні обличчя існують»…

Доленосною була нарада молодих літераторів у Коктебелі.

А було це так. Пролунав телефонний дзвінок. Приємний голос повідомив, що її турбують з Національної спілки письменників. Їй запропонували взяти участь у нараді молодих літераторів. Вагатися не було часу. Від Одеси мали приїхати: «хлопець і дівчина, поет і прозаїк до 30 років». Молодого поета знайшли – Євгена Бардієра, а з прозаїком були певні проблеми. Аня згадує, коли вони з Євгеном прибули до Коктебеля, усі учасники були поважні, зі збірками власних творів. Наша героїня навіть збірки не мала, приїхала з рукописами. Та, незважаючи ні на що, Одеса показала високий пілотаж, і вони з Євгеном здобули перші місця. Для молодої авторки така оцінка послужила значним стимулом: «Отже, потрібно писати далі, адже іншим це подобається».

Не менш важливе значення в її творчому житті відіграв міжнародний конкурс «Гранослов». Аня відправила на конкурс свої рукописи й посіла перше місце. Ця перемога була здійсненням мрії, адже «гранословцям», які посідають призові місця, допомагають із виданням книжок. Так народилася на світ збірочка творів під назвою «Кольорові мої вітрила». За цикл оповідань «Медуза у хмарах» авторка отримала Міжнародну премію ім. О. Гончара, а за роман «Те, що позбавляє сну» отримала літературну премію за перемогу у конкурсі «Смолоскип». Досягнення нашої героїні свідчать про певний письменницький рівень. Та Аня до звання письменника ставиться дуже обережно, вона постійно працює над собою, вчиться жити і писати, шукає ідеї, образи, експериментує з формою.

Для самовдосконалення Аня вирішила зануритися у світ літератури. Книжкова полиця представлена Борхесом, Кафкою, Гете, Чеховим, Булгаковим, Винниченком, Лесею Українкою. Аня любить різноманітну літературу. Для неї немає значення, чи це література футуризму, чи реалізму, чи постмодерну. Головне, щоб написане слово було щирим, якісним, відвертим, щоб воно було написане серцем, і це відчувалося відразу. Сьогодні їй до смаку Борхес. Щось почало з’являтися. Проте, перечитавши ще раз, героїня відчула в оповіданні «не свої нотки». Через це щойно написаний твір потрапляє в шухляду письмового столу, де зберігаються твори, написані під впливом інших письменників, які ніколи не матимуть своїх читачів. Такі вимоги висуває до себе молода авторка.

Аня мріяла стати художнім редактором, щоб займатися оформленням книжок. От і закінчила кафедру «Журналістики» Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за спеціальністю «Видавнича справа та редагування». Та, на жаль, в Одесі не так добре йдуть справи з виданням книжок, а тому Аня виступає в ролі оформлювача та ілюстратора власних збірок. Але, навчаючись в університеті, письменниця ще більше закохалася в літературу, тут знайшла однодумців, людей, які її розуміють. А тому вирішила стати викладачем. Поки що вона аспірантка, та за плечима вже є невеличкий практичний досвід викладацької роботи. Вона намагається навчити студентів по-іншому дивитися на творців слова, дивитися на письменників як на живих людей, котрі жили в конкретному історичному середовищі.

Їй завжди приємно спілкуватися з друзями, для неї це потрібно як повітря. Вона підтримує контакти і зі шкільними друзями, й часто знайомиться з новими людьми. Сьогодні вона хотіла поговорити, розслабитися, спілкування з подругами надихає на творчість. Аня фіксує певні миті, й відкладає роботу з ними на потім.

Аня повертається додому, відчуває легку втому, для повного розслаблення їй потрібно послухати музику. Вона вмикає Астора П’яццоллу, музика пробуджує почуття, мозок вибудовує образи, уява не може заспокоїтись, все це виливається на папері. Так з’явилося оповідання «Червоне танго».

Сьогоднішній день був доволі насиченим, Ані захотілося побути наодинці з собою. Спілкування з подругами дало відповідь на запитання про призначення жінки в суспільстві. І те, що жінка має бути кар’єристкою, – це стереотип рівнозначний тому, що жінка має бути домогосподаркою. Наша героїня прагне розбити ці стереотипи і бути гармонійною як в особистому житті, так і в соціальному. І при цьому відчувати справжнє жіноче щастя, яке означає любити все довкола: природу, людей, себе.

Алла ЦИКОВСЬКА,

студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова

Валентин МОРОЗ

Я так боюсь свободи для рабів.

Вони часом дуріють від свободи

І звалюють неправедний свій гнів

На голову свого ж таки народу.

Раби – вони й з дипломами раби.

І ними рухає одна жадоба – помсти.

Не милосердя, не добро, а поспіль

Всепереможне торжество злоби.

Не маючи ні волі, ні землі,

Ані Вітчизни у своєму серці.

Вони готові в крові і золі

Лишити трупи тих, хто має все це.

Тому, коли на часі боротьба,

То мусиш спершу, як казав ще Чехов,

По краплі з себе вичавить раба.

Це буде боляче,

але, принаймні, чесно…

* * *

Наталя ЧАМЛАЙ

З висоти пісенного польоту

Здаленілу землю споглядаю…

Будуть злети в нас іще й надалі,

Знаю, моя пісне, я достоту.

Височить душа на срібній нитці,

Заглядає сонце їй у вічі,

А вона збира скарби предвічні –

Кришталі з небесної криниці.

Я лечу немовби в сновидінні, –

Я своє наздоганяю щастя,

За яким мені не страшно й впасти

Каменем у вільному падінні.

Якщо ж крила надломлю в польоті,

Обірветься раптом срібна нитка,

Станеться хай все миттєво швидко –

На прекрасній і високій ноті.

м. Южне

* * *

Ніна КУР’ЯТА

Ти пам’ятаєш почерк

І несміливий подих

Равлика на листочку,

Спеченому на сонці?

… Пилом припали сходи.

Сонце ще спить на сході.

Чайка чека погоди,

Мушлі лягли на споді.

Того, що тільки вчора

Ми називали морем,

Та з кучугурів солі

Щезла вода прозора…

Тихо торкнусь в негоду

Теплого літа клавіш…

Ти пам’ятаєш воду?

Воду ти пам’ятаєш?

* * *

Геннадій ЩІПКІВСЬКИЙ

СПОМИН

Поверну молодість, агій!

Візьми безцінний подарунок!

Залишу в пам’яті живій

Терпкій твій перший поцілунок

І спів весільної струни,

Як грали нам старі цимбали…

Не має молодість ціни, –

Та ми тоді про це не знали…

* * *

Володимир НЕВМИТИЙ

Давно тут не бував ніхто.

Вівтар – знепташене гніздо.

У тінь сполахкотіли свічі.

Літ сорок, а, можливо, сто

Сам не навідувавсь Христос.

Юрмляться ті, хто в Лету пнеться двічі.

У тім’я вцвяшилося: стоп!

Заставки зірвано – потоп.

Не захлинись у протиріччі.

Хто воду в ступі тупо товк,

Домішуючи потай кров,

Огонь тому повиїдає вічі.

Юрба зібгалась, як листок,

Хапає струга й долото –

Склада ковчега в Межиріччі,

А виріс Вавилонський стовп.

Пошерхло золото заток.

Погорбилися стани чоловічі.

Затямити не зайве: глузд

Не в тому, щоб з округлих вуст

Сочився зойк у розпал січі.

Смисл невловимий, ніби сміх.

Обрію вистачить на всіх.

Яка дурня – до Лети цілить двічі.

* * *

Іван ГАВРЮК

Уже вщухає літня злива,

Остання хмарка в небі плаче.

Питаю:

– Чи була щаслива?

– Ні, не була…

– А я тим паче.

На роздоріжжі літ хрещатім

Тобі востаннє гляну в вічі…

Ти кажеш правду: час прощатись,

Ця злива не буває двічі.

* * *

Моя любове і утрато!

Не вмієш долі опиратись.

Невже не втримаю, віддам

Тебе захопленням миттєвим.

Без тебе я, немов Адам

Задовго до створіння Єви.

м. Іллічівськ

* * *

Олекса РІЗНИЧЕНКО

Українські одноримки

У дівчат Русі голівки русі

і чарівність є у кожнім русі.

* * *

До Наталки вже три роки

сват за сватом слався –

Та ні разу на столі

їм рушничок не слався.

Слався, вірносте дівоча!

І кохання – слався!

* * *

Збила дітва у купоньки –

Та все хлюпоньки, та все купоньки!

* * *

Якщо знання й уміння брак,

Робити часто будеш брак.

* * *

«Била мене мати

березовим прутом…»

Не замовкає понад Бугом,

і Дніпром, і Прутом.

Березовим прутом її мало била,

Бо не мала під рукою

інакшого била.

* * *

Валерій ТРОХЛІБ

ЗВІЛЬНИТЬ НАПРОСИВСЯ

Про скорочення Онисим

Поділився з кумом.

Кум молодший, ще не лисий,

Та лякливий духом.

Чаркувались… Розчинили

Вікно в кабінеті.

– Це – між нами…

– До могили…

Тримаєм в секреті.

Шеф у нас – сказати лячно…

Не дуже до діла…

…А за вікном на гілляці

Сорока сиділа.

…Розійшлися, поручкавшись.

…Вранці шеф завівся:

– Звільнить так собі – незручно.

Ти ж сам напросився!

– Нащо куме, розплескав ти?

Вирву тобі чуба!

– Зовсім я не язикатий.

Сорока все чула.

Нова книжка

Малий червінчик…

Щойно у видавництві «Астро­принт» побачила світ нова книжка відомого українського письменника Володимира Гараніна «Четверте бажання». Книжку складають новелети, оповідання та повість.

Володимир Гаранін працює у жанрах сатири та гумору, філософської лірики, публіцистики, критики, прози та мовознавства. Він – лауреат кількох премій обласного та всеукраїнського рівня.

Першу частину книжки складають так звані новелети – короткі бувальщини, життєві спостереження, образки. Вони часто забарвлені гумором. Якісь із цих новелеток я читав у часопису «Літературна Одеса». Хочеться передусім про них сказати добре слово.

Володимир Гаранін чудово знає життя села, людей, які невтомно працюють на землі. Для них робота – це сенс буття. Особливо привертають увагу зображення літніх людей. Усі вони, без винятку, симпатичні. Майстерно і з любов’ю автор змальо­вує живу природу, він дуже спостережливий: От як зримо зображені птахи у новелеті «Дурні круки»:

«Пролунала чи команда, чи пропозиція: круки, випереджаючи один одного, виструнчилися вряд, немов казкові вояки, закаркали, зашуміли, замахали крильми, і… присівши на свої уперті тверді хвости, почали спускатися з гірки, яку дід Білун – на всякий випадок, може, дітлахам знадобиться, – лише вчора полив водою, і вона перетворилася на блискучу, мов люстерко, ковзанку».

Другий розділ складають оповідання. Наскільки вони фантастичні… Чесно скажу, мені про це важко судити… Вони написані у різний час, наприклад, «Галатея» – дуже давно. Колись читав цей твір у рукопису. Автор пропонує свою концепцію зародження цивілізації через творчі муки скульптора Пігмаліона, що закохався у свій витвір Галатею.

У цьому ж розділі вміщено заголовний твір книжки «Четверте бажання». Автор використав фабулу казки Олександра Пушкіна про Золоту Рибку, але перелицював її на свій лад. Вийшла сатира на сучасних багатіїв, які своєю зажерливістю можуть наробити чимало зла українському суспільству.

Цікава демонологічна повість «Чортів батько», де головним героєм виступає удівець Антип Цегла. З ним трапляються чудернацькі пригоди. Мені чомусь згадався роман

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті