Коли просиш ветерана­фронтовика розповісти про бойові нагороди, він неодмінно скаже: «Ми не думали про нагороди, ішли в бій, щоб близьких та рідну землю захистити». Але мужність та відвага воїнів гідно оцінювалися Батьківщиною. Часом бувало, що вони довідувалися про нагородження через тижні, місяці, роки і навіть десятиліття.

Так сталося і з відважним кулеметником Володимиром Степановичем Каширіним. Коли він, командир кулеметної обслуги, вступив у жорстокий бій з переважаючими силами супротивника холодного лютневого дня тепер вже далекого 1944 року, думав про одне: не підпустити ворога до села Високого, до якого він прагнув, щоб перетворити його на опорний пункт. Коли раптово в німців на фланзі атаки з’явилася нова вогнева точка, Каширін знищив її. У секторі його обстрілу ожила ще одна вогнева точка. Але й вона була знищена. Коли група гітлерівців почала обхід позиції, Каширін розгадав їхній задум і влучним вогнем знищив майже відділення ворожої піхоти. Решта повернула назад.

Не вдалося тоді фашистам захопити село Високе. І цьому сприяли сміливі, розважливі дії кулеметної обслуги Каширіна. За цим боєм були інші, а Володимир Степанович і не знав, що був представлений до нагородження медаллю «За відвагу», яка була названа в Положенні про неї найвищою радянською медаллю та виготовлялася зі срібла. Ця медаль була заснована ще до початку Великої Вітчизняної війни – 17 жовтня 1938 р. Її удостоювалися військовослужбовці армії і ВМФ, прикордонних та внутрішніх військ, інші громадяни Радянського Союзу, а також особи, які не були громадянами СРСР за особисту мужність та відвагу, виявлені в боях з ворогами соціалістичної Батьківщини, при захисті Державного кордону СРСР, при виконанні військового обов’язку в умовах, поєднаних із ризиком для життя.

Пройшовши крізь горнило жорстоких боїв, Володимир Степанович повернувся з перемогою додому. Коли його запросили на урочистості, присвячені 66­й річниці Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, був зворушений такою увагою. А після того як Генеральний консул Російської Федерації в Одесі Юрій Антонов оголосив, що в лютому 1944 р. командир кулеметної обслуги Каширін був нагороджений медаллю «За відвагу», не повірив почутому. Але коли консул прикріпив на груди бойову медаль, яка шукала фронтовика 67 років, Володимир Степанович не зміг стримати хвилювання. І коли я сфотографував відважного воїна та попросив його поділитися своїми переживаннями і спогадами, він сказав:

– Мені просто бракує слів.

І, справді, його величність факт говорив сам за себе.